Цар Плаксій та Лоскотон
Цареве сімейство
Там, де гори і долини,
Де гуляє вітровій, —
Там цвіте краса — країна
З дивним ім’ям Сльозолий.
І колись в країні тій
Був на троні цар Плаксій,
Голова його мов бочка,
Очі — ніби кавуни.
В Плаксія було три дочки
І плаксивих три сини.
Цілими днями царева родина плакала. Плаксій пив дитячі сльози й наказує гвардії сльозівців карати тих, хто сміється.
Дядько Лоскотон
Але в тому диво — царстві,
Зневажаючи закон,
Жив у мандрах і митарстві
Добрий дядько Лоскотон.
Він приходив кожний вечір —
Хай чи дощ іде, чи сніг —
До голодної малечі
І усім приносив сміх.
Мав він вдачу теплу й щиру,
Ще й лукавинку в очах.
І була накидка сіра
В Лоскотона на плечах.
Там, де він з’являвся, панував сміх. Тому гвардійці царя полювали за ним.
Арешт Лоскотона
Розізливсь тоді Плаксій —
Цар країни Сльозолий.
Гнівно він гукнув із трону:
«Гей, ледачі сльозівці!
Хто впіймає Лоскотона,
Буде муж моїй дочці!»
Підлий капітан Макака спіймав Лоскотона і привів у Плаксоград.
Весілля в палаці
Лоскотона посадили
За вузенькі ґрати,
А в палаці порішили:
— Час весілля грати… —
Плаксій радів, що схопив Лоскотона й пишався собою та зятем.
Звільнення Лоскотона
Та поки гуло весілля,
То п’яниці вартові
Напились якогось зілля
Та й поснули у траві.
А вночі йшли до в’язниці
Батраки й робітники,
Щоб звільнити із темниці
Лоскотона на віки.
Робітники захопили палац царя. Лоскотон залоскотав Плаксія — той лопнув і помер від сміху. Його сімейство розбіглося хто куди.
А Макака — забіяка
З’їв себе із переляку.
Так веселий Лоскотон
Розвалив поганський трон.
Сам же він живе й понині,Дітям носить щирий сміх
В розмальованій торбині,
В пальцях лагідних своїх.
Свої казки В. Симоненко писав для сина, який був першим слухачем і своєрідним критиком: поет переробляв твори доти, поки син не починав швидко їх запам’ятовувати. Вже давно виріс Олесь, а казки, написані для нього, несуть радість і життєву мудрість іншим дітям.