Трагізм селянської долі в новелах Василя Стефаника

Творчість Василя Стефаника, визначного українського письменника-демократа, назавжди ввійшла в духовну скарбницю нашого народу, у золотий фонд української класики. Неповторний майстер соціально-психологічної новели Стефаник з великою художньою силою відобразив життя трудящих Галичини за страшних умов буржуазно-поміщицького ладу цісарської Австрії та шляхетської Польщі. Його новели — це своєрідний літопис народного життя, велика книга правди, написана кров’ю серця великого гуманіста. Він горів болем свого народу, страждав його стражданнями. Як письменник високого громадського покликання Стефаник не лише показав трагедію галицького селянина, як він страждає і гине без землі, а й своїм полум’яним словом впливав на піднесення класової свідомості трудящих, стійко боровся проти соціального і національного гніту. Перші новели і склали збірку “Синя книжечка”, в якій змальовано безвихідне становище галицького селянства за часів австро-угорської монархії.

Центральною темою новел є показ процесу розорення, пролетаризації села. Яскравим прикладом цього може бути герой новели “Синя книжечка” бідний селянин Антін. Злидні і нестатки, сімейне лихо призводять його до пияцтва, і він, продавши своє мізерне господарство, стає сільським пролетарем. Нещасний і принижений, Антін з болем показує людям “синю книжечку” — паспорт. Не краща доля героїв новели “Сон”.

Твори “Катруся”, “Новина”, “Кленові листки” належать до найбільш популярних і вражаючих силою своєї художньої правди. Характерною ознакою їх є виняткова увага автора до соціальних проблем, його глибоке проникнення у внутрішній світ своїх персонажів, уміння показати їх почуття і думки в найкритичніші хвилини.

Так, новела “Катруся” характерна не зовнішніми подіями, не сюжетом, а тим внутрішнім життям героїв, тим глибоким співчуттям автора, що надає його новелам великої художньої сили і переконливості. Велике горе батьків вкладено в скупі, сповнені болю слова. Автор показав, що життя бідняка було гірше смерті. Продовжуючи традиції Т.Шевченка, Ю.Федьковича, В.Стефаник писав твори на жовнірську тематику. У новелах “Виводили з села”, “Стратився”, які нагадують народні голосіння, великий психолог Стефаник показує горе батьків, які оплакують своїх синів. Сцени прощання з селом, опис похмурої казарми і холодних мурів мертвецької глибоко зворушують нас своєю суворою правдою.

Не можна без хвилювання читати новели, в яких письменник показав велику трагедію для українського селянства — еміграцію за океан, новели, в яких звучить любов до рідної землі, туга за отчим краєм, відчай і страх перед невідомим майбутнім. У творі “Камінний хрест” В. Стефаник показує психологію селян-емігрантів, яких безземелля і злидні гнали в далеку чужину.

Але герої видатного новеліста не тільки страждають і терплять наругу і визиск, вони прагнуть знайти вихід із скрутного становища, а деякі з них стають на шлях стихійної боротьби. Таким постає сільський пролетар Федір із новели “Палій”.

Вражають своєю правдивістю антивоєнні новели В.Стефаника, в яких йдеться про трагедію народу, показано, як війна руйнує, спустошує села і людські душі. У новелах “Сини” і “Марія” автор відтворив глибокі душевні муки батьків, в яких війна забрала синів, розбила всі їхні надії.

До кращих його творів належить і “Новина”, в якій змальовано нестерпні умови життя галицького селянства, трагедію батька — бідняка Гриця Летючого, що став злочинцем. Злидні, душевні муки штовхнули його на вбивство рідних дітей. Жахливі умови життя довели батька до крайнощів, стали причиною страшної драми. Нещасний переконаний, що краще вмерти, ніж так жити.

“Новели В.Стефаника — як найкращі народні пісні.” Сумні, тужливі. Твори, які змушують нас думати, поважати трудящу людину, любити землю. Тож земний уклін тобі, патріоте, і слава довічна!