Трагедія українського селянства (за поезією Ю. Федьковича «Пречиста Діво, радуйся, Маріє!»). 9 клас

Тодішні критики називали Юрія Федьковича «карпатським Шевченком». Так, постать Федьковича — одна з найвизначніших постатей української поезії. Цей митець поєднав свою творчу долю з долею рідної України. Звичайно, поет не може залишатися у спокої, коли він бачить страждання свого народу, бачить сльози на обличчях своїх братів та сестер. Україна XIX століття була по живому роздерта і поділена між Австро-Угорською та Російською імперіями. За таких умов творив Юрій Федькович.

Здається, межі поетичної майстерності Федькович досяг у поезії «Пречиста Діво, радуйся, Маріє!». Цим твором автор засудив і викрив Австро-Угорщину з її бездушністю та солдафонством.

У першій строфі поезії Федькович змальовує загалом ідилічний пейзаж. Але різким дисонансом до цієї мирної картини є сонце, «ніби кров червоне», яке заходить над спокійним гаєм. Далі поет пропонує картини, перед якими здається страшною та ідилія. Ховають молодого жовніра. Його дружина гине в злиднях під чужим тином, і нікому доглядати малу сиротину:

Без тата, без мами бідна сиротина,
Нічого не їло, душечка му мліє, —
І хоче в хату бідне навернути,
Господар псами травить його, чути:
Верескло, впало, кров ся з ніжки ліє…
Пречиста Діво, радуйся, Маріє!
Наступні строфи поезії одна за одною подають стислі й виразні картини життя українців в Австро-Угорській імперії. Ми бачимо не тільки забитого жовніра, зомлілу з голоду вдову. Поет дає читачеві змогу побачити й нелюдів — винуватців народного лиха.

Поезія підпорядкована досить строгій строфіці: кожна зі страшних картин входить до складу строфи, що починається й закінчується урочистими словами церковного співання: «Пречиста Діво, радуйся, Маріє!». Ці слова набувають у контексті викривального змісту. Вони є дисонансом до змальованих життєвих явищ. Слова співання також є прикладом контрасту як художнього засобу. Федькович насамперед підкреслює кричущу антигуманність нав’язаного українцям імперського режиму. Саме рефрен «Пречиста Діво, радуйся, Маріє!» відіграв основну композиційну роль, пов’язуючи окремі картини в єдине художнє ціле.

Також слід зазначити, що кожна наступна картина підсилює попередню, виступаючи засобом втілення драматичного задуму автора. Федькович лише фіксує факти, ніби роблячи малюнок з натури. Протягом поезії автор ніяк не втручається в події. Але в останній строфі чаша терпіння поета очевидно переповнена. Федькович більше не може мовчати, і читач чує живий голос, який вирвався з роз’ятреного серця митця:

І чути мушу, і дивити мушу,
Що тут на світі, ах, тутки ся діє!
Пречиста Діво, радуйся, Маріє!
Повільна на початку поезії, епічна розповідь стає схвильованою та швидкою. Уривчасті речення передають відповідний настрій поета — обурення, гнів, скорботу. Юрій Федькович як поет-гуманіст не міг залишатися байдужим до страхіть життя, не міг стояти осторонь. Митець розумів краще за багатьох, що так далі жити не можна: суспільству потрібні радикальні зміни та реальні людські права.

З часу написання поезії «Пречиста Діво, радуйся, Маріє!» минуло вже більше століття. Але й нині ці просякнуті життєвою правдою та справжнім поетичним талантом рядки хвилюють кожного читача. За словами видатного українського поета Дмитра Павличка, поезія Юрія Федьковича «має сильний заряд загальнолюдської вартості». Із цим не можна не погодитися.