Трагедія роду Половців (за романом Юрія Яновського “Вершники”)

Без минулого немає майбутнього. Минуле сховане в глибині нашої пам’яті, воно з нами, нікуди не поділось. Оглянешся, придивишся і бачиш, що ця подія вже відбулась і минула. “Хороша наука історія, от тільки учні в ній погані”, — жартують історики. Все нові і нові покоління людей повторюють помилки своїх предків, йдуть по зачарованому колу, хоча й намагаються це коло розірвати. На чому тримається людський рід? Це питання не давало спокою українським письменникам двадцятих років. Жорстока громадянська війна переорала плугом ненависті і насильства Україну. Боліло на душі і у Юрія Яновського. Темі громадянської війни він присвятив кілька творів, найвизначніший з яких — роман “Вершники”.

Автор роману малює картини братовбивчої війни. Твір густо заселений персонажами. Червоною ниткою, що зв’язує воєдино всі вісім новел роману, є сім’я Половців. Ось перша новела — “Подвійне коло”. Вона нагадує собою народні думи. Було у батька п’ятеро синів. Кожен з них обрав свою дорогу в житті. І всі дороги зійшлися в один день в одному місці. Рід Половців опинився на межі зникнення. Батько Мусій Половець вчив своїх синів змалечку: “Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду”. Як це нагадує народне прислів’я: “Козацькому роду нема переводу”.

У криваве коло громадянської війни загнали себе брати Половці, а потім оточили себе ще одним колом — братовбивством. Охоплює мою душу почуття жалю та смутку, тому що в кожного з них на чолі печать Каїна. Троє заллють її власною кров’ю, а двоє понесуть по життю. Мудрі батьки наші! Ви завжди дбаєте про нас, хочете нам тільки добра і щастя, і ми повинні прислухатися до ваших порад. А сини старого Половця знехтували батьківською наукою. Всі стали жертвами. Всі стали злочинцями.

Карає доля за братовбивство. Ще невідомо, яка кара більша: померти за братовбивство чи носити в собі муки сумління. Життя зав’язало страшний вузол. А коли рубонули з плеча — полилась братня кров.
Хочеться нагадати, що не підніметься з колін та країна, де брат іде на брата. “1 піде брат на брата” — цей біблійний образ проходить через увесь роман. 1 творить Україна страшний суд над своїми синами в степу під Компанивкою в серпні 1914 року. А по всій Україні йде братовбивча громадянська війна, український Апокаліпсис.

І все-таки в серці не гасне надія, бо хочеться вірити, що життя стане кращим, що люди стануть братами і по крові, і по духу.

Маленький промінчик цієї надії світиться в кінці новели. Не вбив Іван наймолодшого брата Сашка. Можливо, від цієї гілки відродиться рід Половців. Хочеться вірити. А ще дужче хочеться вірити в те, що наша сьогоднішня незалежна Україна на цей раз не повторить помилок братів Половців, і ніколи брат-українець не підніме руку на брата-росіянина чи брата-татарина або навпаки, і ніколи батько не вб’є свого сина, хоч історія дає нам зараз протилежні приклади зі Сходу.

Роман Ю.Яновського “Вершники” дуже актуальний в наш час, бо звучить він як заклик, як гасло: “Люди! Не повторюйте помилок минулого!