Спів про рідну землю (за поезією М. Рильського)
Поезії видатного українського поета Максима Тадейовича Рильського захоплюють своєю витонченістю та глибиною образів. Найголовніше місце в його багатогранній творчості посідає тема людини і природи. Гармонійне існування ліричного героя залежить від його єднання з красою, що оточує його, віднайдення її в праці, спогляданні природи.
В одному з віршів М. Рильський зображує дівчат, які працюють на винограднику і співають народну пісню «На городі верба рясна…»
Вони співають голосно і строго,
Щоб тепло й працю вилити в одно…
Разом з ними співає все довкола, навіть сивовусий бригадир — «скупий у мові, суворий в ділі» — і журавлі, які високо летять над тими дівчатами. У цьому вірші поет змальовує любов до всього земного. Відбувається поєднання людини і природи, творчий підхід людини до всього оточуючого.
Сповнений жадоби звукових вражень, поет уважно вслухається у голоси міської вулиці, у звуки шосе, мелодії степу та лісу. Він почуває себе невіддільною частинкою природи, змальовує своє поєднання з нею:
Ліс зустрів мене як друга
Горлиць теплим воркуванням,
Пізнім дзвоном солов’їним,
Ніжним голосом зозулі,
Вогким одудів гуканням.
Максим Рильский майстерно відтворює звуки природи, тонко розуміє її «мову». Він вплітає в рядки поезії надзвичайно яскраві спостереження. Ось, наприклад, у чому він бачить ознаки весни:
Вона — в бруньках блискучих на каштані,
В снігу рудому, у струмках брудних,
Що чистим сріблом грають у тумані,
Мов бруд ніколи й не торкався їх.
Вона — у краплях, що спадають дзвінко
Із голих віт, які стрясає птах,
Вона — в підсніжній зелені барвінку,
В сережках на березових гілках.
Читаючи ці рядки, мимоволі переймаєшся поетовими емоціями, переживаєш разом з ним радість бачення прекрасного.
Так само, як людина не може існувати без природи, природа теж не існує без людини. Вони стають красивими у взаємоєднанні. У вірші «Три дівчини» він знайомить нас із трьома студентками-агрономами, людьми одного віку, однакових умов життя. Але сприймають явища природи вони по-різному, що залежить, певно, від індивідуальних особливостей кожної людини. Одна з дівчат здатна сприймати навколишню красу:
Одна сказала: «Гляньте, гарно як!
Немов облита снігом кожна гілка!
Он, бач, на сонці затаїлась білка,
Он слід легкий, то перебіг русак!»
Читаючи ці рядки, я уявляю образ життєрадісної дівчини з романтичною натурою. Друга стриманіша у висловленні почуттів:
… Справді, весело, дівчата,
Хоч трохи й пізно, а м’ягка зима!
На лижах би! Та часу в нас нема…
Ще інакше реагує на те саме явище третя. Поет передає душевний стан дівчини, а також її ставлення до баченого:
Була чомусь лиш третя мовчазна,
Іде — немов не бачить і не чує…
Спитали дві: «Чого тобі бракує?»
— Морозу й сонця! — мовила вона.
І уявляється ця дівчина вольовою, сильною. Отже, поет майстерно зображує сприйняття природи людиною, і ми можемо зрозуміти особливості її душі.
У вірші «Діалог» М. Рильський висміює тих, хто через свою духовну вбогість вважає, ніби у часи космічної ракети, кібернетики та інших див поезія, музика, природа нічого не варті, що той, «хто мотор полагодити вміє, вартий більше, ніж знавець картини». На це безглуздя поет гнівно зауважує:
Як же так убого ви живете,
Чом так занепали ви, скажіть,
Щоб у дні космічної ракети
Солов’я не в силі зрозуміть?
Він виступає проти байдужих, очерствілих душами людей, які не люблять природи і не розуміють її.
У своїх віршах М. Т. Рильський не тільки зображує поєднання людини і природи, а й закликає не обкрадати себе духовно, не відсторонюватись від краси в житті, від чарівного світу природи, мистецтва. Лише в єднанні корисної праці і краси людина може бути по-справжньому щасливою в житті.
Хто може випити Дніпро
Хто властен виплескати море