Спів про рідну землю (за поезією М. Рильського)

Поезії видатного українського поета Максима Тадейовича Рильського захоплюють своєю витонченістю та глибиною образів. Найголовніше місце в його багатогранній творчості посідає тема людини і природи. Гармонійне існування ліричного героя залежить від його єднання з красою, що оточує його, віднайдення її в праці, спогляданні природи.

В одному з віршів М. Рильський зображує дівчат, які працюють на винограднику і співають народну пісню «На городі верба рясна…»

Вони співають голосно і строго,

Щоб тепло й працю вилити в одно…

Разом з ними співає все довкола, навіть сивовусий бригадир — «скупий у мові, суворий в ділі» — і журавлі, які високо летять над тими дівчатами. У цьому вірші поет змальовує любов до всього земного. Відбувається поєднання людини і природи, творчий підхід людини до всього оточуючого.

Сповнений жадоби звукових вражень, поет уважно вслухається у голоси міської вулиці, у звуки шосе, мелодії степу та лісу. Він почуває себе невіддільною частинкою природи, змальовує своє поєднання з нею:

Ліс зустрів мене як друга

Горлиць теплим воркуванням,

Пізнім дзвоном солов’їним,

Ніжним голосом зозулі,

Вогким одудів гуканням.

Максим Рильский майстерно відтворює звуки природи, тонко розуміє її «мову». Він вплітає в рядки поезії надзвичайно яскраві спостереження. Ось, наприклад, у чому він бачить ознаки весни:

Вона — в бруньках блискучих на каштані,

В снігу рудому, у струмках брудних,

Що чистим сріблом грають у тумані,

Мов бруд ніколи й не торкався їх.

Вона — у краплях, що спадають дзвінко

Із голих віт, які стрясає птах,

Вона — в підсніжній зелені барвінку,

В сережках на березових гілках.

Читаючи ці рядки, мимоволі переймаєшся поетовими емоціями, переживаєш разом з ним радість бачення прекрасного.

Так само, як людина не може існувати без природи, природа теж не існує без людини. Вони стають красивими у взаємоєднанні. У вірші «Три дівчини» він знайомить нас із трьома студентками-агрономами, людьми одного віку, однакових умов життя. Але сприймають явища природи вони по-різному, що залежить, певно, від індивідуальних особливостей кожної людини. Одна з дівчат здатна сприймати навколишню красу:

Одна сказала: «Гляньте, гарно як!

Немов облита снігом кожна гілка!

Он, бач, на сонці затаїлась білка,

Он слід легкий, то перебіг русак!»

Читаючи ці рядки, я уявляю образ життєрадісної дівчини з романтичною натурою. Друга стриманіша у висловленні почуттів:

… Справді, весело, дівчата,

Хоч трохи й пізно, а м’ягка зима!

На лижах би! Та часу в нас нема…

Ще інакше реагує на те саме явище третя. Поет передає душевний стан дівчини, а також її ставлення до баченого:

Була чомусь лиш третя мовчазна,

Іде — немов не бачить і не чує…

Спитали дві: «Чого тобі бракує?»

— Морозу й сонця! — мовила вона.

І уявляється ця дівчина вольовою, сильною. Отже, поет майстерно зображує сприйняття природи людиною, і ми можемо зрозуміти особливості її душі.

У вірші «Діалог» М. Рильський висміює тих, хто через свою духовну вбогість вважає, ніби у часи космічної ракети, кібернетики та інших див поезія, музика, природа нічого не варті, що той, «хто мотор полагодити вміє, вартий більше, ніж знавець картини». На це безглуздя поет гнівно зауважує:

Як же так убого ви живете,

Чом так занепали ви, скажіть,

Щоб у дні космічної ракети

Солов’я не в силі зрозуміть?

Він виступає проти байдужих, очерствілих душами людей, які не люблять природи і не розуміють її.

У своїх віршах М. Т. Рильський не тільки зображує поєднання людини і природи, а й закликає не обкрадати себе духовно, не відсторонюватись від краси в житті, від чарівного світу природи, мистецтва. Лише в єднанні корисної праці і краси людина може бути по-справжньому щасливою в житті.

Хто може випити Дніпро

Хто властен виплескати море