“Що робить людину людиною”, твір за “Міщанином-шляхтичем”

Людину робить людиною її коріння – родина, друзі, колеги, місця, в яких народився та живеш, країна. Часто буває, що людина вибивається в інші кола, переїжджає, знаходить нових друзів, заводить родину, але все одно пам’ятає про своє коріння. Згадує вечорами рідну мову та культуру (якщо знаходиться в іншій країні), думає про покинуті місця, прокручує в голові спогади про рідних та друзів. Той, хто забуває про своє коріння – втрачає частку себе. Пихатий директор заводу, який починав простим слюсарем, а тепер цурається робітників – хто він? Невже він забув той шлях, яким йшов до своєї посади?

От і головний герой п’єси «Міщанин-шляхтич» забув про своє коріння. Пан Журден обдурював сам себе: він намагався предстати тим, ким він не є. Його корисливі амбіції наказували лестити вельможам та багатіям, забуваючи про дійсно важливих людей. Він платив величезні гроші різним «вчителям», які його використовували та роздавали нещирі компліменти. Всі «уроки» світських манер були йому потрібні для переходу у вищі кола французької аристократії.

Власну дружину дурний багатій був ладен вигнати з дому, аби спокусити вельможну вдову. Навіть доля власної доньки цікавила Журдена через призму походження її майбутнього чоловіка. Коханому Люсіль (донька міщанина) – Клеонту – довелося перевдягнутися сином турецького султана. Пан Журден погодився відати Люсіль за іноземця-іновірця, який би відвіз тендітну француженку в далеку країну.

Хоча історія міщанина-шляхтича нібито закінчилась чудово, але все завдяки людяності, сердечності його рідних, які дійсно піклувалися про пана Журдена і вибачали його вигадки. Сподіваємося, що завдяки їхній любові герой згадає, ким він є насправді.