Що б не сталось, не похитнись, не втрать своєї віри… (За поемою М. Бажана «Політ крізь бурю»). Твір 11 клас

Готуючись до уроку, прочитала поему М. П. Бажана «Політ крізь бурю». Ніколи б не подумала, що якась маленька поема викличе стільки почуттів, роздумів, вагань. Переді мною, як жива, постає головна героїня поеми – Оксана. Сімнадцятирічна дівчина, майже моя ровесниця. Тяжка і складна випала їй доля. Дитячі роки її проходили без батьківської ласки, змалку вона дізналася про залізні ґрати, про передачі в тюрму, дізналася, що таке несправедливість. А потім і мати пройшла тим же шляхом, що і батько. Як це, мабуть, важко – жити одній, без близьких тобі людей, без їх любові, турботи. Та були біля неї друзі, учителі, які знімали якусь частинку дитячого болю. Але тільки частинку. Бо, напевно, ночами приходили до неї образи її рідних, ставали біля її ліжка, допомагали їй своїми порадами. Тому й змогла зберегти у своєму серці батьків заповіт:

Що б не сталось,
Не похитнись, не втрать своєї віри.

Тому, мабуть, і звертається дівчина в найскрутнішу свою хвилину до матері. За той час, коли летіла до лінії фронту, дівчина в думках перебрала все своє коротке життя. І ось тут вона найповніше розкрилася перед читачами. Я бачу її надзвичайно вразливою, ніжною і в той же час стійкою у своїх переконаннях. Їй притаманні й вагання, і переживання. Та в головному – своїй відданості народу, Вітчизні – вона не вагається. Хоча могла по-іншому дивитися на світ, думати про те, що ця система зруйнувала її сім’ю, лишила повноцінного дитинства. Вона сама констатує:

Дві тисячі сто дев’яносто днів, –
І в кожен з них я входила,як в біль.
Дві тисячі сто дев’яносто днів, –
і я не впала.

Що ж було в її характері таке, що вона не пішла шляхом Марійки, що не зрадила свій народ, а ось зараз летить, щоб виконати свій обов’язок перед Батьківщиною? Вона чітко знає, куди летить, знає, що її-там чекає, і переконана в тому, що вчиняє вірно:

…бо знаю я,
за що й куди
несу життя своє.

Може, це їй передалася кришталева чистота її батьків, може, це виховання в школі, а може, це її оточення, друзі, які, як виявилося, теж виросли патріотами. А може, усе це разом і вплинуло на формування її героїчного характеру. Послідовно і вперто вона добивалася права виразити свої патріотичні почуття. Чуття єдності з епохою, народом не дало їй збитися з пуття, і в години жорстокого випробування поставило в перші шеренги захисників Вітчизни.

Мене приваблює Оксана ще й тому, що вона надзвичайно проста і зрозуміла мені своїми думками, сумнівами, нереживаннями. Чи боялась Оксана, відправляючись на завдання? Думаю, що боялась. Може, боялась не стільки смерті, скільки того, що не зможе до кінця виконати свій обов’язок, зламається. Адже відчуває вона недовір’я Івана Хомича, і це ображає її.

А як би я повелася, коли б була на місці Оксани? Теж, мабуть, боялась би. І стрибати в безвість теж було б страшно, як і Оксані. Але ця дівчина перемогла свій страх, бо її підтримала «велика долоня, міцна материнська долоня» , бо їй ца допомогу прийшли «могутні, дбайливі долоні мого народу стражданням зміцнені, спеками й стужами шпарені, моя охорона…»

І ось вже я читаю переможне Оксанине:

Я маса, я сила, я частка життя невіддільна.
Я зводжусь! Я житиму! Земле! Народе мій! Люди!

Не показує нам автор подальшої долі дівчини. Може, виконає вона свій обов’язок і повернеться, може, ще не раз летітиме на завдання, а може, покладе свою голову «на чорних снігах Задонщини». Але я переконана, що Оксана не зламається, не зрадить свою Вітчизну, свій народ.

Ще один герой поеми, Іван Хомич, вражає своєю надзвичайною прямолінійністю, упевненістю у власній правоті, відсутністю сумнівів. Він ні в чому не вагається, чомусь думає, що в усьому має рацію. І чи не його підозри є причиною страху Оксани, її сумнівів, її переживань?

Дочитано останні рядки поеми, уляглось хвилювання, але образ головної героїні ще довго бентежитиме мене. Хоч відійшли в минуле ті часи, коли люди здригалися від нічних дзвінків, коли батьків розлучали з дітьми, коли вибухали бомби на моїй землі, але доля тих людей мені зрозуміла і близька. Бо це моя історія, бо в кожному з нас частка життя Оксани, бо в кожній моїй клітиночці б’ється Оксанин біль, її сумніви, вагання. І, якщо доведеться, я не зможу вчинити інакше, я пройду шляхом цієї дівчини.