Серце, що прагнуло любові. (Образ Поліанни — героїні повісті Е. Портер “Поліанна”). Твір 5 клас
Коли вперше знайомишся з головною героїнею повісті Е. Портер «Полліанна», виникає щемливе відчуття жалю до цієї дівчинки. За свої одинадцять років життя вона багато пережила: смерть матері та батька, приїзд до незнайомої тітки Поллі, життя у новому місті.
Звичайно, їй було важко, бо вона була ще занадто малою. І, як усім дітям, дівчинці хотілося тепла, ласки, уваги. Але всього цього вона була позбавлена. Тітка Поллі зустріла її надто холодно, і Полліанна постійно відчувала цей холод.
Та разом із тим дивує невичерпний оптимізм Полліанни. У неї є дивовижна особливість: в усьому бачити радість, уміти радіти звичайним речам. Це їй заповідав батько. Мабуть, він розумів, що дівчинці буде важко жити, тому й навчив її бути оптимісткою. Складається враження, що Полліанна пройнята радістю.
Така поведінка спочатку дратує її тітку Поллі, дивує мешканців містечка Белдінґсвіль. Але поступово усі, дорослі й діти, почали грати у незвичну гру, єдиною умовою якої є вміння радіти. Люди стали добрішими, уважнішими одне до одного, веселішими — і все це зробила одинадцятирічна дівчинка. А ще вона змінила характер своєї тітки, помирила її з її коханим, лікарем Чилтоном.
І коли з Полліанною трапилося нещастя (вона потрапила під машину), мешканці містечка дуже сумували й усіляко намагалися підтримати маленьку дівчинку. Ця підтримка додавала Полліанні сил боротися з хворобою.
Та все закінчилося щасливо. Дівчинку вилікували, вона знову могла ходити і скоро мала повернутися додому. Під час хвороби Полліанна зрозуміла, що «найпрекрасніше у світі — просто ходити». «Ой, я така рада! — говорила вона. — Я радію всьому. А найбільше — тому, що деякий час я не могла ходити. Інакше б я ніколи не дізналася, яке це щастя — мати здорові ноги» (переклад Б. Гори). І рідні, і мешканці містечка з нетерпінням очікували її повернення.
Як бачимо, радість і любов до життя, до людей може навіть змінити характер тих, хто вас оточує, і навколишній світ.