Розум без книги — що птах без крил

З самого дитинства люблю книжки. Спочатку здається — просто купа друкованих аркушів. Але відкриваєш, занурюєшся у цей казковий світ і розумієш, що тепер ти — носій якогось таємничого та вищого знання. Кожна книга — це окремий світ зі своїми законами, зі своїм осіннім лісом, місячною ніччю, зі своїм коханням… Кожен аркуш — біль і щастя автора. Це немов лист, що написаний у минулому і адресований тим, що живуть у майбутньому. Це лист у вічність, а ми — його читачі, які успадковують священне знання.

З якою жагою зачитуємося ми пригодами героїв Марка Твена чи Стівенсона, тікаємо разом з ними від злодіїв чи опиняємося на безлюдному острові. А яке щастя просто читати книгу і усвідомлювати, що ти ведеш діалог з людиною з минулого, що все це написала, усе це відчувала; що разом з тобою це відчувають ще мільйони людей у всьому світі, які теж читають цю книгу. І здається, що всі ми давні друзі, нас поєднують близькі нам ідеї та книжки.

Не можна навчитись чомусь, не знаючи досвіду віків, досвіду великих діячів. Але все ж таки можна прилучитися до цього вселюдського досвіду. У цьому нам допомагають книжки. Література віддзеркалює не лише особисті почуття автора, але й дає нам картину цілих епох, людських типів, яких ми поважаємо або засуджуємо, великих трагедій, від яких досі холоне кров.