Розкриття глибокого патріотизму і ненависті до гнобителів в образах Яреми, Гонти і Залізняка (поема „Гайдамаки” Тараса Шевченка)

Тарас Григорович Шевченко — великий український народний поет. Він був сам вихідцем з народу, а тому йому, як нікому іншому, були близькі й зрозумілі його страждання. Зазнавши на собі нелюдського ставлення панів, знущання, катування, Тарас Григорович все своє життя присвятив служінню ідеї визволення трудящих, його твори — це твори критичного реалізму. У кожному слові, у кожному рядку поета звучить ненависть до гнобителів.

Шевченко!.. Його безсмертне ім’я і неповторні твори ось уже півтора століття живуть в серцях народу, в його мріях і сподіваннях.

Шевченко вийшов з народу, жив з народом, бачив його тяжке життя, гіркі сльози. Ці сльози сповнили серце поета ненавистю до гнобителів.

Тараса Шевченка хвилювали болючі проблеми сучасного йому життя? Та щоб мати майбутнє, народ повинен знати і своє минуле, і розуміти сучасне.

Історична поема “Гайдамаки” — це розповідь про боротьбу українського народу за свої соціальні, національні права проти польської шляхти.

Написано твір на основі народних переказів та розповідей очевидців тих подій. Всенародність боротьби проти гніту виражена органічним поєднанням розповіді про повстання 1768 року та особистими долями персонажів. Воля для України, щастя для рідних — це прапор гайдамаків, яких поет називає своїми синами. Кожен персонаж несе у собі величезний емоційний заряд “козацької слави”, що завжди міститься на вістрі шаблі.

Найколоритнішими постатями у творі є Ярема Галайда, Максим Залізняк, Іван Гонта. Особливою теплотою окреслено образ повсталого люду. Це справжні герої-орли, що злетілись на зойк неньки Украйни, щоб рятувати її. Вони різні за характерами, поглядами, та єднає їх одне — воля
для своєї землі.

Один з головних героїв поеми — наймит Ярема, що зріс до активного сучасника гайдамацького повстання. Шевченко поступово розкриває його душевні сили:

Ярема гнувся, бо не знав,
Не знав сіромаха, що виросли крила,
Що неба достане, коли полетить.

Він страждає, виливає свою журбу Оксані, але по-новому почуває себе серед повсталих. Там є можливість згадати давні козацькі звичаї, відчути дух лицарства, честь славних гетьманів. А в бою це вже інший Ярема — не зігнутий наймит, а гордий месник.

А Ярема — страшно глянуть —
По три, по чотири
Так і кладе.

Він і ніжний у ставленні до Оксани, і грізний в час помсти. Після одруження одразу ж поспішає до загону, щоб до кінця виконати свої обов’язки. Цей образ пройнятий не тільки ненавистю, а й великою любов’ю, духом романтики, козацького лицарства.

Вражає правдивість у зображенні історичних постатей Ґонти і Залізняка. “Батько Максим”, так називають його у загоні, турбується про товаришів, захищає їх у бою.

Найважливіші риси його характеру: витримка, відчайдушність, молодеча відвага виявляються під час бою, звичного діла козака. Бо Залізняк навіть серед ворогів, у гущі боротьби “іде собі люльку курить”. Цей спокій не показний, бо він знає і ціну життя, і ціну смерті. Та найголовніше, звичайно, ціну товариства славних запорожців, однодумців.

Постать Ґонти виростає в поемі до висот національного героя, якому зламати присягу не можна — треба служити народові. Ось для цього і показано у поемі епізод вбивства ним своїх дітей, бо виховувалися у єзуїтів і були католиками. Ця трагічна сцена має глибокий філософський зміст: людина спроможна на вбивство рідних заради великої ідеї всенародного щастя.

Хоча і важко зрозуміти вину маленьких дітей, виправдати їх смерть, бо ж не стало людям краще жити після цієї трагедії. 1 не виправдовує Ґонту його звернення до синів:

Поцілуйте мене, діти,
Бо не я вбиваю,
А присяга.

Похорон дітей, тужіння над ними, продовження боротьби за Україну не дають спокою його душі, не приносить радощів перемога над ворогом, бо найбільше горе для батька — пережити власну дитину.

Шевченко майстерно зображує минуле нашої України, засуджує онуків, яким байдужа доля і Ґонти, і Залізняка, і всього козацтва, що зложило голови за волю.

Та геніальність Кобзаря в тому, що він своїм твором пробуджує національну свідомість, примушує замислитись над тим, чиї ми діти. Славна історія боротьби наших предків за незалежність — це запорука славного майбутнього.