Пророче послання (За поезією Т. Шевченка «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»). Твір 9 клас
Щоб звертатися до народу в цілому, треба бути генієм, але ніяк не менше: інакше таке звернення буде звучати фальшиво.
Тарас Григорович Шевченко, наш національний пророк, у своїх творах неодноразово звертався як до своїх сучасників, так і до майбутніх поколінь. Є щось невловимо магічне в «Посланні» до мертвих, живих і навіть до тих, хто ще не народився.
Кобзар передає цілу гаму почуттів, але в цій поезії немає солодкуватості й сентиментальності. Шевченко звертається й до нас, і ми маємо нагоду ще раз подивитися на самих себе. Які ж ми? Треба визнати, що ми пасивні й байдужі, ми не вміємо любити ближнього й погано розуміємо один одного. Проте для нас ще не все втрачено: ми зуміємо виправитись і стати гідними високого звання українців.
Проте звернемося до реалій, які спонукали Шевченка створити цю палку й по-своєму неповторну поезію. Середина XIX століття. Кобзареві доводилося чимало мандрувати Україною, побувати в маєтках «патріотів» – тих самих, яких майже через сто років інший великий український письменник Іван Багряний назве «вишиваними дядьками». Ці «патріоти» люблять Україну, яку самі для себе вигадали – дещо манірну, сентиментальну, замріяну, квітучу. Але Кобзар добре знав, що не про саму тільки любов співає соловейко і білий колір хатинок на зорі здається кривавим. Ось чому Шевченко дає ляпаса псевдопатріотам:
Раби, підніжки, грязь Москви,
Варшавське сміття…
Так, це досконала й цілком повна характеристика пануючого в Україні класу. Поет коротко перераховує панські «чесноти»: це те, чого треба цуратись, мов смертного гріха.
Докори Кобзаря треба розуміти й більш широко: він докоряє і своєму народові, на що мають право лише пророки. Через рабську психологію декого з українців на нашій землі запала смертельна тиша: ніщо не виведе цей народ зі сну. «Настане суд, заговорять і Дніпро, і гори!» – запевняє поет. Це буде справедливий суд, який нагадуватиме суд Божий. Ніхто не уникне кари: ні той, хто катував народ, ні той, хто здирав останню свиту з убогого, ані той, хто стояв збоку й удавав, що нічого вартого уваги не відбувається.
Шевченко вперше за століття української історії поставив проблему національно-політичного і суспільно-політичного характеру. Поет указує шляхи до подолання рабської психології, до самостверджування України як рівної серед рівних держав. Важливо, що земляки сприйняли цей твір цілком правильно, без образи, з подякою: недаремно це послання «дружнєє» . Демократична інтелігенція зрозуміла свого Кобзаря, як зрозумів його й простолюд.
Цей твір сатиричний за формою, але насправді він сповідальний. Шевченко виливає на папір думки, які йдуть із самого серця: «Розкуйтеся, братайтеся!» , «Обніміте ж, брати мої, найменшого брата…» Як жодному іншому народові, українцям потрібне просвітлення думок і очей. Щасливе майбутнє України залежить від нас самих. Якщо зуміємо відцуратися егоїзму, зневіри, ненависті, то й доля наша складеться по-іншому.
Про політичну й культурну незрілість української нації багато говорили в XIX столітті. Тарас Шевченко палко заперечує таке твердження. Українці мають суспільні орієнтири, вони не сіра маса, у них є не тільки минуле, але й майбутнє. Сьогодні ми багато чуємо про загальнолюдські цінності й не завжди розуміємо, про що йде мова. А для розуміння треба лише ще раз перечитати поезію Кобзаря, яка називається «І мертвим, і живим, і ненарожденним…». Це послання також і до нас.