Про безстрашного Воркотика (твір-розповідь про випадок із життя)

Я дуже люблю свого кота Воркотика. Він безпорадний, але дуже симпатичний. Простий собі кіт — чорні з білими плямами та з білими ж лапками. Bopкотик дуже спокійний і любить муркотіти, за що й отримав своє ім’я. Особливо голосно він муркотить, коли на кухні смажиться м’ясо чи риба, або ж коли з базару приносять ковбасу. Тоді Воркотик починає танцювати й навіть підстрибувати вгору, щоб дістати смачний шматочок.

Одного разу ми з Воркотиком пішли на прогулянку. Щойно вийшли ми з будинку, як побачили, що просто до нас, висунувши язика, біжить здоровенний пес, а за ним його хазяїн голосно кричить:

— Забери швидше кота, бо мій пес зараз ним поснідає й не подавиться! Не встиг я отямитися, як бачу, що пес тікає щодуху й скавчить, а за ним — мій Воркотик. А хазяїн того пса кричить:

— Забери швидше кота, бо він моєму собаці очі повидирає!

Величезний пес, підібравши хвоста, утік за ріг, а Воркотик, пишаючись перемогою, пішов до мене.

— Таким скаженим котам треба вдягати намордника! — гукнув хазяїн собаки й побіг шукати свого улюбленця.

Ми ще довго стояли й дивилися вслід отим двом. Воркотик був дуже задоволений. Я ж радів, що маю такого сміливого кота-охоронця. А в нагороду того ж дня Воркотик отримав шматок ковбаси.