Пригоди Хлопчика-Мізинчика(за японською народною казкою «Іссумбосі, або Хлопчик-Мізинчик»)

Жили-були чоловік і жінка і не було в них дітей. Вони щодня молили богів, щоб ті послали їм дітей. І як часто буває в казках, сталося диво: у них з’явився маленький синок. Його назвали Іссумбосі, або Хлопчик-Мізинчик. «Хлоп’я було розумне, та от біда — нітрохи не росло».

І ось одного разу Іссумбоссі вирішив піти у столицю. Там він найнявся служити до великого вельможі. «Іссумбосі був працьовитий і кмітливий, а тому в домі т і його любили. Та найбільше припав він до серця дочці багатого вельможі».

Одного разу Іссумбосі супроводжував доньку вельможі до храму. «Дівчина боялася, щоб на хлопця не наступили ногою, і посадила його за пояс свого кімоно». Неочікувано на них напали оні — чудовиська в людській подобі з бичачими рогами і тигрячими іклами. Кинувся Іссумбосі захищати доньку вельможі, але у нього не було ніякої зброї, окрім маленького меча-голки. Та сміливцеві допоміг випадок. Один з оні підхопив хороброго Іссумбосі і кинув його собі в пащу. І оскільки хлопчик був маленький, тож міг вільно бігати в животі чудовиська і колоти його мечем. Так Іссумбосі вдалося не лише побороти страшних оні, а й забрати у них чарівний молоток. Махнула цим молотком донька вельможі — і Іссумбосі перетворився на вродливого юнака. Одружилися вони з донькою вельможі і зажили щасливо.

Так непомітно перегорнута остання сторінка казки. Мені вона дуже сподобалася. Виявляється, у всіх народів цінується кмітливість, сміливість, працелюбність. І це не дивно, адже усі люди поважають ці риси вдачі. А ще приємно, що у своєму щасті Іссумбосі не забув про батьків. Він забрав їх до столиці, і всі вони ніжили разом у добрі і в злагоді. Отже, Іссумбосі був ще й хорошим сином.

А взагалі, головне не зріст, а душа. Тому що моральні цінності є спільними для усіх людей, головне — їх дотримуватися у своєму житті.