Портрет мого друга

У мене є друг, як кажуть, «з пелюшок». Його звуть Максим. Наші матері знайомі дуже давно. Ми разом вчилися ходити, розмовляти, гратися. Потім пішли до одного дитсадка, де у нас і ліжка були поруч. Мій друг — це людина слова. Якщо він щось пообіцяв, то зробить обов’язково, ніколи не забуде і не підведе. Коли я хворію, він завжди перший подзвонить, спитає про моє самопочуття, поділиться шкільними новинами. Ми з ним, звичайно, вчимося в одному класі і сидимо за однією партою. Він ніколи не залишає мене в тяжку хвилину, підтримує словом і ділом. І зовсім неважливо, яка у нього зовнішність: товстий чи худий, високий на зріст чи маленький, біляве у нього волосся, руде чи ще яке. Адже справжній друг цінується не за зовнішність. Набагато цінніші такі риси характеру людини, як ставлення до тебе, вірність, довіра, вміння прийти на допомогу. Недаремно народна мудрість каже: «Друг пізнається в біді». Тобто коли тобі добре багато може знайтись фальшивих друзів. А в біді допоможе і не відвернеться тільки справжній друг. Мій друг Максим саме такий.