Поетичні світи Тодося Осьмачки. Твір 8 клас

Серед провідних митців епохи «розстріляного відродження» Тодось Осьмачка – один із найталановитіших і найоригінальніших. У центрі його поетичних інтересів – любов до українського народу, який опинився в кривавій заметілі тридцятих років.

У душі митця поселилися біль і смертельний сум. Розпач, розлад, руйнування, загальне зубожіння селян – усе це ознаки життя України за тих часів. Проникливо сумні вірші належать перу Тодося Осьмачки:

Скрізь полатані лежать

Сухі поля,

І села викотили жаль

На давній шлях.

«Вози з мертвими риплять, як журавлі» , цілий народ гине від голоду та злиднів. Поет відчуває обурення за свій знедолений народ.

«Тріумфальний», тобто насильницький хід колективізації в Україні обернувся страшним лихом. Поет бачив це на власні очі. Безглузді рішення зверху нищили сотні тисяч невинних людей. Осьмачка писав, що саму працю в селян було забрано, але не так, як це роблять злочинці, а білим днем, не криючись. Молода радянська влада привласнювала те, що споконвіку належало хліборобам, тим, хто працював на землі. А найкращі господарі мали відтепер один шлях – на Соловки чи до Сибіру:

А твоє тіло, наче пса стапого.

Ми витягнемо догнивать

Із бруду геть до духу степового,

Де ріллі трупами лежать.

Поет задихається від гніву, звертаючись безпосередньо до кремлівських володарів. Тодось Осьмачка наголошує, що на бій з ними «виступить однині душа знеможена моя» . Після такого відвертого зневажання влади поет зробився легкою мішенню для апарату тотального насильництва. Звичайно, Тодося Осьмачку охрестили «класовим ворогом» , «захисником куркулів» і таке інше. Але влада не вбила поета одразу. Почалися обшуки, ув’язнення, психіатричні лікарні, арешти рідних та близьких людей. Незважаючи на всі тортури, поет продовжував таврувати беззаконня та тих, хто вигадав такі порядки, за яких калічиться людське життя, з коренем виривається духовна сутність народу:

Іде конвой, і стогне камінь.

 Спиня трамваї голосні.

 Ідуть оточені селяни

 Густими жалами заліз.

Важко збагнути, що всі ці нещастя відбуваються на дорогій серцю українській землі, прекрасний образ якої поет створив у вірші «Україна» :

…птахи мої не злякані,

діти мої не лічені,

щастя моє не злежане…

Опинившись в еміграції, поет згадує про Україну. Наприклад, у вірші «Незмінність» Тодось Осьмачка милується розкішними краєвидами Німеччини, але все ж таки не може втриматися від порівняння їх з красою рідної Черкащини. Саме туди лине думка поета. Саме там єдине місце, куди він не може повернутися.

Життя Тодося Осмачки в еміграції було теж важким. Поет зазнавав постійної матеріальної скрути й був дуже самотнім.

Перу Тодося Осьмачки належать не тільки вірші, а й прозові твори. Узагалі ця людина була всебічно обдарованою.

Творчість Тодося Осьмачки ще недостатньо вивчена, але, на думку науковців, його вже сьогодні можна вважати лідером антинеокласичного напрямку в українській літературі. Його слово надзвичайно живе. Воно не перенасичене фальшивим патріотизмом, не вражене ідеологією. Слово Тодося Осьмачки – це ковток опоетизованої правди в тоталітарному суспільстві.