Патріотизм юних громадян у повісті «Вогник далеко в степу»

У своїй повісті «Вогник далеко в степу» Григір Тютюнник зображує дуже важкі для нашого народу часи. Це був такий час, коли багато чоловіків загинуло, і залишилися лише жінки, старі люди, малі діти та підлітки. Головні герої — Павло, Василь Силка, Василь Обора, Василь Кібкало. Перших трьох хлопців до ремісничого училища погнала нужденність та бажання мати хоча б яку професію. А Кібкало, здається цього усього міг би минути. Навіщо йому по холоду йти з самого рання, важко працювати? Щоб скоротити собі дорогу, хлопці навіть придумали собі «станції» і розпалили вогник, аби дорогу якось скоріш проходити.

Дисципліна в училищі була сувора, майже воєнна, але хлопців годували, видавали пілотки та гімнастьорки. Голодні, змучені нестачами, змерзлі, але веселі та завзяті, хлопці з гільз роблять лопати. Вийшло тридцять дві першокласні лопати. А які ж мрії в хлопців! Вони хочуть працювати, приносити користь, допомогти своїм родинам. «Директор училища сказав про велику надію держави на нас — трудові резерви». Дійсно, саме на них розраховувала держава, бо саме їм жити і робити своє життя кращим. Приємно і те, що вони піклуються про солдатську могилу Івана Іванова Кудряша, який захищав їх село. Хлопці зробили ограду, а дівчата висадили квіти. А потім ще посадили тополю. Вогниками в степу були не тільки ті «станції », що зробили хлопці в степу, щоб не заблукати. «Вогниками в степу» були самі хлопці для своєї держави підчас післявоєнної відбудови. Адже завдяки їх патріотизму держава отримала додаткові робочі руки.

Кілька повоєнних років поспіль народ присвятив важливій і нелюдськи важкій роботі. Зводилися з поту цілі міста, заводи, фабрики. Але ця відбудова ходила і в душах людей, які поступово звикали до мирного життя.

Сучасність також вимагає від нас працелюбності, витривалості і — надії. Ходімо на вогник, друже. Бачиш його — вогник далеко в степу?