Осмислення проблеми митця і народу в історичному романі у віршах Ліни Костенко “Маруся Чурай”. Твір 11 клас

Ліна Костенко – ніжний лірик, глибокий філософ – привернула увагу до своєї поетичної творчості ще у 50-60-і роки. У літературі, кіно, живописі на повний голос заявило тоді про себе багато талановитих митців, які повірили, що, нарешті скинувши пута сталінщини, можна вже осмислювати національні цінності та ідеали, звертатися до історії України. Це покоління обдарованої молоді, як його називають, покоління «шістдесятників», несло в мистецтво високу духовність, нові ідеали. Серед «шістдесятників» була і Ліна Василівна Костенко, яка стала справжньою гордістю і окрасою української літератури.

Шістдесяті – період плідної праці поетеси, вона друкує кілька поетичних збірок, але тим часом політичний клімат змінюється, після хрущовської «відлиги» посилюються брежнєвські «заморозки», якими починається ціла епоха «застою». Ліна Костенко змушена урвати свою пісню, вона замовкає майже на десять років. Але душа справжнього поета замовкнути не може, з’являються нові і нові творчі задуми, усі треба здійснити. І найбільш важливим своїм завданням, своєю, можна сказати, місією, Ліна Костенко вважала пробудження у своїх співвітчизників національної самосвідомості, почуття гордості за історію рідного народу, за лицарські діяння предків.

Отже, виникає задум написати великий поетичний твір про героїчну епоху – епоху визвольної боротьби нашого народу за свою державність під проводом славного Богдана.

Ось так мені уявляється шлях поетеси до її історичного роману у віршах «Маруся Чурай». Вперше він вийшов друком 1978 року. Хоч тираж був невеличкий, але роман став відомим і в Україні, і далеко за її межами.

У центрі історичного роману – постать легендарної української піснетворки, співачки Марусі Чурай. Про цю дівчину історія не залишила нам жодного документального свідчення, є тільки овіяні романтикою перекази, проте талант Ліни Костенко створює глибоко психологічний образ Марусі, обдарованої дівчини, яка палко любить свою землю, а любов та бринить у кожній Марусиній пісні.

Твір настільки захоплює читача, що він уявно опиняється у вирі національно-визвольної війни, перед ним – ціла галерея народних образів, життя українських міст і сіл, вся Україна. Про неї поетеса закохано говорить вустами своєї героїні:

Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,
– оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись із Богом говори.

Маруся Чурай, дочка козака, який наклав головою за свою Батьківщину, усією душею, всім серцем відчуває глибинний зв’язок своєї долі з долею України, вона – часточка України. Своє поетичне музичне обдаровання Маруся віддає народові. Серце дівчини сповнюється гордістю і хвилюванням, коли вона чує свої пісні, що їх співають козаки, вирушаючи з Полтави у похід проти ворога. Пісні Марусині зміцнювали дух, надихали козаків на відчайдушну боротьбу з ворогом.

Коли в похід виходила батава.
Її піснями плакала Полтава…
Вона ж була, як голос України,
що клекотів у наших хорогвах!
Це дівчина не просто так, Маруся,
Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа!

Хіба це не найвища оцінка таланту і моральної краси людини, яка своєю творчістю допомагала кожному українцеві глибоко усвідомити свою місію в ті буремні роки.

Чистота душі, благородство Марусі Чурай постає перед нами і в особистому її житті – у стосунках із Грицем Бобренком. Для Марусі кохання несумісне із зрадою: якщо кохаєш, то віддавай себе до останку цьому коханню. Гриць же – людина духовно роздвоєна, він веде з Марусею зрадливу подвійну гру: і Маруся подобається, і від багатого приданого Галі Вишняківни не хочеться відмовлятися. Такої ницості дівчина пережити не може, це і призводить до трагічної розв’язки.

Спливають роки, і багато художніх творів, які здавалися свого часу надзвичайно важливими і актуальними у VII: віходять у небуття, але є такі досягнення людського таланту, що стають нетлінними духовними цінностями. Минуло вже два десятиліття від часу першого виходу у світ історичного роману «Маруся Чурай», проте нові покоління українців схвильовано його читають, і нікого не залишає байдужим ні доля Марусі, ні давно відшумілі події. Роман сприймається сучасно, його значення в українській літературі непересічне, він і сьогодні сприяє поступу нашої нації вперед – до ствердження державності. І наскільки важливо, щоб на цьому тяжкому шляху були не безбатченки, люди без роду і племені, а люди, сповнені національної гідності і горді за героїчне минуле свого народу!