Образ Тетяни Ларіної в романі О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін»

…Татьяна — существо исключительное,

натура глубокая, любящая,

страстная.

В. Бєлінський

Центральний твір художньої спадщини Пушкіна — соціально-психологічний роман у віршах «Євгеній Онєгін», який за висловом В. Бєлінського став енциклопедією російського життя того часу.

Хочеться знову і знову повертатися до пушкінського слова і до його чудового роману у віршах «Євгеній Онєгін», де зображена молодь 20-х років XIX століття.

Є дуже гарна легенда. Один скульптор виліпив із каменю прекрасну дівчину. Вона мала настільки живий вигляд, що здавалося, зараз заговорить. Але скульптура мовчала, а творець її занедужав від кохання до свого чудесного створіння. Адже в ній він втілив своє таємне уявлення про жіночу красу, вклав свою душу. І карався, що ніколи не стане ця мармурова дівчина живою. Це дивне кохання було настільки сильним, що боги зглянулися на нього і оживили камінь.

Очевидно, що в мистецтві можливе таке чудо, коли художник справді захоплюється своїм власним утвором. Мабуть, і Пушкін, працюючи над романом «Євгеній Онєгін», милувався чудовою дівчиною, що оживає під його пером. Він з любов’ю описує її зовнішність, силу почуттів, «милу простоту». Ha багатьох сторінках мимоволі признається: «…я так люблю Татьяну милую мою!..», «Татьяна, милая Татьяна! С тобой теперь я слезы лью…».

Часто говорять про «тургенєвських дівчат». Ці образи будуть вічно тривожити уяву своєю жіночністю, чистотою, щирістю і силою характеру. Але мені здається, що «пушкінські дівчата» не менш цікаві і привабливі. Маша Троєкурова з «Дубровського», Марія Гаврилівна з «Заметілі». Але найпривабливіша і найбільш «знаменита» з усіх героїнь Пушкіна — Тетяна Ларіна.

У романі ми зустрічаємося з нею в маєтку її батьків. Село Ларіних, як і Онєгіна, звичайно, теж «чарівний куток», які попадаються в середній смузі Росії. Пушкін чимало разів підкреслює, як Тетяна любила природу, зиму, катання на санках. Російська природа, казки, няньки, стародавні звичаї, яких додержуються в сім’ї, і зробили Тетяну «русскою душой».

Тетяна багато в чому схожа на інших дівчат. Так само «вірила переказам простонародної старовини, і снам, і ворожбі на картах», її «тривожили прикмети». Але вже з дитинства в Тетяні було чимало такого, що виділяло її серед інших, вона навіть «у сім’ї своїй рідній здавалася дівчинкою чужою». Вона не пестилася до батьків, мало гралася з дітьми, не займалася рукоділлям.

Но куклы даже в эти годы

Татьяна в руки не брала;

Про вести города, про моды

Беседы с нею не вела.

З ранніх літ вона відрізнялася мрійністю, жила особливим внутрішнім життям. Автор підкреслює, що дівчина була позбавлена кокетства й удаваності — якостей, що так не подобалися йому в жінках. Багато рядків у романі присвячено ролі книг, які для Тетяни були особливим світом, сформували її світогляд, щиросердечні якості. Так Пушкін підводить нас до розуміння того, що Тетяна — натура поетична, піднесена, одухотворена. А хіба така може не подобатися?

До душі автору і відвертість, прямота його героїні. Хоча дівчині освідчуватися в коханні завжди вважалося непристойним, Тетяну важко засуджувати за це.

Поет запитує:

За что ж виновнее Татьяна?

За то ль, что в милой простоте

Она не ведает обмана

И верит собственной мечте?

Ми не можемо не помітити і сталості характеру Тетяни, властивої їй із раннього дитинства. А коли вона стає знатною дамою, то зі смутком і тугою згадує давнє сільське життя «…хвилювання світу ненавидить; їй задушливо тут… вона думкою лине до життя польового». І любов до Євгенія Тетяна, як і раніше, береже в душі.

Не можна не відзначити ще одного місця, яке розкриває відношення поета до його «милого ідеалу».

Она была нетороплива,

Не холодна, не говорлива,

Без взора наглого для всех,

Без притязаний на успех,

Без зтих маленьких ужимок,

Без подражательных затей…

Все тихо, просто было в ней…

Пушкін, «справжній геній» у науці «пристрасті ніжної», добре знав жіночу натуру. І в його творах з’являється той узагальнюючий портрет дівчини, якій він надає перевагу. Головні її риси — благородство і вірність подружньому обов’язку. Марія Троєкурова, що принесла кохання у жертву святості шлюбу. Марія Гаврилівна, яка відмовляє всім шанувальникам, тому що випадок повінчав її з невідомим офіцером.

Марія Миронова, що не зреклася свого опального нареченого і зуміла потрапити заради його порятунку до самої цариці. Нарешті, Тетяна, котра, кохаючи Онєгіна як і раніше, рішуче відмовляє йому:

Но я другому отдана,

И буду век ему верна.

Минають епохи, змінюються мода, захоплення, суспільні умови і закони, але завжди будуть у пошані ті щиросердечні якості, які роблять Тетяну Ларіну й інших «пушкінських дівчат» милими і привабливими: шляхетність, чистота, вірність.

Тетяна Ларіна відкрила собою галерею прекрасних образів російських жінок, морально бездоганних, вірних обов’язку, що шукають глибокого змістовного життя.

Така Ольга Ільїнська в романі Гончарова «Обломов», тургенєвські героїні: Наталія з «Рудіна», Олена з «Напередодні», дружини декабристів, оспівані Некрасовим.

Я вважаю, що «Тетяни милий ідеал» і в наш час не втратив своєї свіжості і чистоти. Образ пушкінської героїні вчить сучасних дівчат вірності обранцю, моральній чистоті, жертовності в ім’я кохання. Не сумніваюся, що чимало молодих людей і сьогодні люблять ніжний образ Тетяни за її світлий розум, чистоту душі, красу помислів і вчинків.