Образ народного співця в поезії Т. Г. Шевченка
Літературна доля великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка склалася незвичайно. Більшість його творів були надруковані тільки після його смерті. Тільки тоді доля дала йому найкращий, найдорогоцінніший подарунок — безсмертну славу і насолоду, що дають його твори людям. Шевченко ввійшов в історію світової літератури як великий народний поет.
Народна пісня була першою школою поетичної майстерності Т. Шевченка. Так, в першій половині XIX століття протест і гнів, що накопичувалися віками в пригніченій масі українського селянства і виливалися в народні пісні, знайшли собі геніального виразника в особі Тараса Григоровича Шевченка.
Ще з дитинства Тарас із захопленням слухав бродячих сліпих співців-кобзарів, бандуристів, лірників. Вже в перших віршах Шевченко висловив своє ставлення до поезії і до покликання народного співця. Він показав кровний зв’язок кобзаря з думками і почуттями рідного народу. Образ Кобзаря, хто не тільки вболіває за гірку долю України, але вірить в сили борців за народне щастя, виникає в поезії Шевченка і живе в ній.
Цікаво, що поет показав такого співця і в ліро-епічному образі Перебенді, і в ліричних віршах, де об’єднав себе самого з цим образом. У відомому вірші “Думи мої, думи мої”, що відкриває “Кобзар” 1840 року, Шевченко говорив про те, що його страждання нерозривно пов’язані з горем закріпаченого люду. Про це ж говориться і в вірші “Перебендя”, де бродячий співець для усіх знаходить пророцьке слово: для молодих і старих, для юнаків і дівчат. Це слово не тільки веселить, воно закликає до дружби, любові, нагадує про ті часи, коли предки виступали проти чужоземних поневолювачів. Не все може висказати кобзар, і тому він сміється іноді, щоб не заплакати:
Перебендя старий, сліпий,—
Хто його не знас?
Він усюди вештається
Та на кобзі грає.
А хто грає, того знають
І дякують люде:
Він їм тугу розганяє,
Хоть сам світом нудить.
І сам Шевченко, як це видно із вірша “Думи мої. думи мої”, що ніби є передмовою до “Кобзаря”,— такий співець, він і тужив над долею поневоленої України, вірив в ЇЇ світле майбутнє