Невимовне горе матері (за оповіданням «Горпина»)

Чи є на світі найбільше щастя для батьків за народження дитини? Мабуть, ні. Такою ж безмежно щасливою була і Горпина, яка нарешті народила донечку: «Так-то вже кохає та пестить Горпина свою первичку, і з рук не спускає, аби прокинулось, аби поворухнулось — уже вона й коло колиски…» Так би і зростала дівчинка біля люблячої матері, оточена турботою й увагою. Але обернулося все величезним горем. Занедужала дитинка, а Горпині треба було йти на панщину. Як не просила жінка пана, але їй не дозволили залишитись біля дитини: «Панові треба робити, а про твою дитину байдуже». Мусила Горпина йти на панщину, але всі її думки линули до хворої дитини. Щоб якось заспокоїти хвору дівчинку, настояла Горпина макові головки на молоці та дала їй випити, а сама пішла на роботу. Повернувшись увечері додому, мати знайшла дитину мертвою: «Стоїть серед хати Горпина, аж почорніла, і страшно дивиться, а на руках у неї мертва дитина».

Через таке горе тяжко захворіла Горпина, а коли начебто повернулося здоров’я, то розум не вернувсь: «Така вона стала, якась не при умі. Цілісінький день ходить мовчки та мак збирає, а спитати — нащо? !А це, — каже, — для моєї дитиночки».

До такого страшного горя призвів, мабуть, не мак, а ті суспільні умови, в яких жила героїня оповідання. У суспільства, де не цінується жінка з дитям, немає майбутнього.