Навіть сонце може покохати (за міфом «Чому буває сумне сонце?»)

Сонце кохає усе: усіх створінь, усі рослини, усе живе. Якщо б сонце не дбало про нас, ми б були не такі, як зараз. Сонце дуже любить рослини, адже воно годує їх своїм теплом й світлом. Сонце любить людей, особливо влітку, дає засмагу. Засмага — начебто поцілунки від сонця, яке завжди нагадує тобі, що воно тебе любить. Багато у кого навесні з’являється ластовиння. Це теж поцілунки, але, мабуть, цих людей сонце кохає найбільше, тому що веснянок зазвичай дуже-дуже багато.

Кохання сонця завжди взаємне. Тварини дуже люблять грітися у його яскравих променях, люди ходять на річку, подорожують на море. І не тільки купатися, але й вкритися засмагою, яку дарує сонце. Навіть рослини відчувають сонце, вони горнуться до його променів, щоб скоріше вирости й стати ще ближче до нього.

Сонце завжди було однією з найважливіших фігур у міфах. Йому давали різноманітні імена, виказували вшанування йому, будували ідолів та вклонялись сонцю, як божеству. Наші пращури звали бога сонця Дажбогом. За повір’ям Дажбог був засновником руського народу. Як вірили пращури, Дажбог був головним божеством, який керував усім небесним царством.

Отже, сонце — дуже важливий «елемент» нашого життя, його треба шанувати та кохати так, як воно кохає нас.