Навіщо живе людина? (за повістю В. Г. Распутіна «Пожежа»)

Одна із найсерйозніших соціально-психологічних проблем, яка споконвіку вирішується сучасною літературою, складається в правильності вибору героєм місця в житті, точності визначення ним своєї цілі. Міркування про нашого сучасника і його життя, про його громадянську мужність і моральну позицію веде один з найталановитіших сучасних письменників —Валентин Распутін у своїх повістях «Прощання з Матерою», «Пожежа». Коли читаєш ці твори, починаєш замислюватися над питанням, а чи так ми живемо, як варто жити людині.

Повість «Пожежа» у творчості В. Распутіна займає особливе місце. Великий її ідейно-моральний і естетичний потенціал.

Повість починається з міркування головного героя Івана Петровича про справедливість, сумління, про ті основні «підпірки», на яких, на його думку, тримається життя людини. У цих творах — душевний біль героя (і самого автора) за свою землю, негосподарське, бездумне, споживацьке відношення до неї багатьох людей. Щось порушилося у світі. Люди стали іншими, якимись байдужими. Живуть — кожний для себе. І письменник не може про це мовчати.

Сама назва повісті символічна. Пожежа — це не тільки стихійне лихо. Це і «пожежа» у душах людей. Полум’я вихоплює з пітьми не тільки мародерство, убивство, що відбулося в цю ніч, але і минуле, сьогоднішнє селища Сосновки. Люди перестали бути хазяїнами своєї землі, свого селища. Не піклувалися про його благоустрій.

«Ми чому, Іван, такі?» — запитує Ганна Єгорівна свого чоловіка на пожежі. Чому ми такі роз’єднані? Чому серед нас процвітає безгосподарність, злодійство, пияцтво, злочинність?! «Чому стільки на світі нероб і причиндалів?! І як вийшло, що ми на їхню милість здалися, як вийшло?» — запитує і автор.

Іван Петрович мучиться душевно і фізично. Герой сумнівається, чи правий він, тому що його ніхто не підтримує. Він бачить, що в минулому «добро і зло відрізнялися, мали власний чіткий образ, атепер межі стерлися. Добро і зло перемішалися. Добро перетворилося в слабість, зло — у силу. Що таке тепер гарна або погана людина? Раніше людину оцінювали по його щиросердечних жестах, по спроможності або нездатності відчувати чуже страждання. А зараз уже та гарна людина, хто не робить зла, хто без попиту ні в що не втручається. У результаті мірилом гарної людини стало «зручне положення між добром і злом, постійна й урівноважена температура душі». Люди раніше витримували випробування стихійними лихами, війною, голодом, тому що були усі разом. А зараз іспит ситістю, роз’єднаністю виявився ще тяжчим.

Думки про це не дають Іванові Петровичу спокою. Вихід бачимо в міркуваннях героя про чотири «підпірки життя»: у почутті вдома із сім’єю; у почутті солідарності з людьми, «із ким правиш свята і будні»; у почутті праці, із яким дається відчуття єдності з людьми; у почутті батьківщини, землі, на якій стоїть твій будинок, — якщо все це є, людина щаслива і «вся перетворюється у відповідь на чийсь зов, душа її вишиковується і починає вільно звучати».

Повість В. Распутіна змушує задуматися нас над багатьма питаннями сьогоднішнього життя: навіщо людина живе, наскільки усе-таки впливає своя давнина, своя історія на наше сучасне і майбутнє, у чому причина моральної деградації людей, і що робити, щоб усунути ці явища з нашого життя? Тому твори В. Распутіна ще довго не утратять своєї актуальності і будуть хвилювати не одне покоління читачів.