Навіщо людині вміння розуміти природу? (За поезією М. Рильського «Люби природу не як символ»)

Максим Рильський надзвичайно любив рідну природу. Він умів підмічати найменші її нюанси, тонко відчував її. Тому в його творчому доробку багато поезій, які належать до пейзажної лірики. Але митець не тільки змальовував прекрасні картини природи, а й нагадував людям про обов’язок берегти її. Цей мотив і основним у поезії «Люби природу не як символ…». Письменник говорить, що природа — це мати. Тому людина має дбати про неї, як добрий син про неньку. Що більше турботи отримуватиме природа, то краще житиметься самій людині. Здається, це зрозуміло.

Сьогодні людство дедалі частіше відчуває на собі результати свого бездумного втручання в природу. Цунамі, лавини, оповзні, смерчі, повені — це реакція природи на бажання самовпевненої людини переробити її: повернути течію рік у зворотному напрямку, осушити болота, створити рукотворні моря…

Чи можна поміняти місцями пори року? Чи можна вирішувати долю звірів та птахів? Ні! Чому ж тоді людина наважилася на перебудову одвічного порядку речей? Я вважаю, що таке ставлення до природи — неприпустиме!

Природу треба любити, але розумно. М.Рильський писав:

Люби природу не як символ

Душі своєї. Люби природу не для себе —

Люби для неї.

Так, настав час переглянути своє ставлення до природи. Наші далекі предки жили з нею в мирі і злагоді, обожнювали її і боялися. А ще — берегли. Ніхто без потреби не зривав оберемки квітів чи незрілі плоди з гілок дерев… За це природа щедро віддячувала, даючи тепло, їжу, одяг…

Природа не прощає наруги. Не любить вона і байдужих. А добрих господарів ми нагороджує. Тож маємо вчитися любові до природи, бережливого ставлення до неї, щоб наші нащадки могли без страху побігати під теплим дощем по зеленій траві…

І щоб, споглядаючи навколишню красу, ми відчули потребу вилити своє захоплення природою, розповісти про неї, скласти вірші й пісні, у яких висловити своє ставлення до неї.