Народнопісенний характер лірики С. Руданського

З дитинства С. Руданський полюбив красу і милозвучність українських народних пісень. Духовна краса нашого народу, що відбилася в його піснях, захоплювала поета. Саме з цього захоплення починається Руданський — автор, у творчості якого фольклор став невичерпною скарбницею тем, ідей, образів.

Народнопісенний характер має поезія С. Руданського «Пісня», витримана автором цілком у стилі народної пісні. Вона органічно близька і своїм змістом, і духом до народної творчості. Ліричний герой, згідно з народною традицією, просить вітер полетіти на Вкраїну і відвідати кохану дівчину. Автор описує природу та реалії рідного краю в народнопісенній манері:

Між ярами там долина,

Там біленькая хатина…

Дівчину автор змальовує у фольклорній манері: чорні очі, рум’яне, біле личко. Він називає її «голубонько-дівчинонька, дівча миле».

Ліричний герой сумує за коханою, але хоче пересвідчитися, що вона його не зрадила. Він наказує вітру дізнатись, чи пам’ятає кохана того, «з ким любилась і кохалась, і кохати присягалась», чи «позабула та нелюба пригорнула».

Важкі сумніви охоплюють парубка, коли вітер не повертається з України:

Вітер віє, вітер віє,

Серце тужить, серце мліє… …

Серце з жалю розпукає.

Лірична спадщина Степана Руданського невелика, але його пісні живуть у народній пам’яті. Вони хвилюють нас яскравістю образів, емоційністю, ліризмом, а також мелодійністю звучання.