«Нам треба голосу Тараса»

Не поет — бо це до болю мало,

Не трибун — бо це лиш рупор має,

І вже менш за все — «Кобзар Тарас» —

Він, ким зайнялось і запалало.

Є. Маланюк

Шевченка ми називаємо основоположником нової української літератури та мови. Для нього омріяним було таке суспільство, де:

… І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

Зараз ми живемо у вільній незалежній країні, але все одно звертаємось за порадою до рядків Шевченка:

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Для багатьох українців «Кобзар» — книга життя, де вони знаходять відповіді на свої запитання, задовольняють свої естетичні смаки. Інколи, у часи лихоліття та біди, люди перестають вірити у майбутнє нашої вільної України. Та треба лише перечитати вірші Шевченка!

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра…

Шевченко поєднав у собі найкращі риси українського національного характеру, зокрема, палкий патріотизм, волелюбність, повагу до історії і традицій рідного народу. І тому з Кобзаревої душі виливалися безкінечно прекрасні, пристрасні і гнівні слова:

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За неї душу погублю.

«Кобзар» — це книга, без якої й сьогодні духовне життя людини було б неповним, її адресовано кожному поколінню українців. Сучасна людина, якщо вона носить в душі високі ідеали, неминуче дійде духовного контакту з витвором українського генія. Ця книга невичерпна, на віки. Нові прийдешні покоління знаходитимуть у ній синтез народного і вселюдського досвіду, як ми знаходимо його у книгах давніх, що вік їхній вимірюється тисячоліттями.