На вернісажі художників-примітивістів (твір-розповідь)

Нещодавно всім класом ми ходили на вернісаж художників-примітивістів. Ця екскурсія залишила по собі яскраві враження. Я зрозумів, що відкрив для себе багатогранну творчість раніш незнайомих мені талановитих майстрів.

Як пояснила вчителька, примітивістами за традицією називають художників-самоуків. На виставці були представлені репродукції робіт Ніко Піросманішвілі, Анрі Руссо, а також роботи вітчизняних митців: Катерини Білокур, Марії Примаченко, Володимира Дяка. На творчості останнього я хотів би зупинитися.

Як на мене, відсутність спеціальної освіти в художників-примітивістів компенсується природною обдарованістю, глибокою душевною красою й надзвичайною працелюбністю. У своїх малюнках Володимир Дяк створив казковий світ: добрий і ніжний, де панують злагода, порозуміння, мир. У світі, відкритому художником, на фоні первозданно свіжої природи навіть хижі звірі поводяться гідно й поважно. Кожен персонаж тут є уособленням вічних цінностей людства або величних природних стихій.

Звичайнісінькі кулькові ручки, якими працював художник, мають різні кольори й можуть дати таке мерехтливе багатство відтінків, як акварель, пастель, олія. Але тим більш дивує ніжне звучання кольору в малюнках Володимира Дяка. Майстер сплів своєрідне мереживо, користуючись тонесенькими дрібними штрихами. Ось у чому полягає таємниця його світу, який схожий на втрачений рай. І тільки художник спромігся зберегти його у своїй душі, зробивши те, про що всі ми лише потайки мріємо.

Щира віра в красу й добро допомогла художникові вистояти, адже майже всі малюнки, представлені на вернісажі, Володимир Дяк створив у таборах для політв’язнів.

Я дуже радий, що познайомився з яскравим та самобутнім талантом митця. Вернісаж художників-примітивістів я та мої друзі запам’ятаємо надовго.