Моє відношення до Чацького і Молчаліна

Комедія О. С. Грибоєдова «Горе від розуму» являє собою реалістично написану найширшу картину життя Росії після Вітчизняної війни 1812 року. У чималій галереї образів, даних у комедії, майстерно поданий і чиновницький світ, і сановне дворянство, і кріпосники-поміщики, і люди, що дотримуються передових поглядів. У комедії порушені всі гострі політичні і суспільні питання того часу: про кріпосне право, про службу, про просвітництво, про дворянське виховання; знайшли свій відбиток спори про суд присяжних, про пансіони, інститути, про взаємне навчання, про цензуру і т. п.

Головним героєм комедії є Чацький. У його образі Грибоєдов оспівав «найблискучішу епоху тодішньої Росії, епоху надій і піднесення юності», як говорив через тридцять років О. І. Герцен.

Чацький виріс у домі Фамусова, у дитинстві він виховувався і вчився разом із Софією. Ми знаємо, що він людина освічена, займався літературною роботою, був на військовій службі, мав зв’язки з міністрами, три роки був за кордоном. Перебування за кордоном збагатило Чацького новими враженнями, розширило його світогляд, але не зробило його шанувальником всього іноземного. Від цього низькопоклонства перед Європою, настільки типового для фамусовського товариства, оберегли Чацького властиві йому якості: справжній патріотизм, любов до батьківщини, до її народу і критичне ставлення до навколишньої дійсності, незалежність поглядів, розвинуте почуття особистої і національної гідності.

Повернувшись до Москви, Чацький знайшов у житті дворянського суспільства ту ж розбещеність і пустоту, що характеризували її й у минулі роки. Він знайшов той самий дух морального гноблення і придушення особистості, тому сутичка Чацького з фамусовським товариством була неминучою. Ця сутичка набуває поступово все більш гострого характеру, вона ускладнюється особистою драмою Чацького — руйнуються його надії на особисте щастя.

Комедія Грибоедова говорить про горе людини, і горе це виникає від її розуму. Проблема «розуму» у грибоєдівський час була дуже злободенною, і поняття «розуму» трактувалося як взагалі інтелігентність, освіченість, культура. З поняттям «розумний» зв’язувалося тоді уявлення про людину не просто розумну, але вільнодумну, людину передових політичних переконань, носія нових ідей. Палкість таких «розумників» оберталася в очах обивателів «безумністю», «горем від розуму». Приклад цього — оголошення божевільним Чаадаева.

Молчалін настільки звикся з товариством, серед якого він знаходиться і так хоче бути в ньому «своїм», що запозичив багато манер, тон, навички його представників. Знаючи, що Чацького засуджують ті, кому Молчалін догідливо служить, він дозволяє собі стосовно Чацького поблажливо-заступницький тон.

У Молчаліна є визначена програма дій, він слідує їй, не задумуючись над тим, якими засобами можна досягти мети. «Поміркованість і акуратність» — от два «таланти», які він ставить собі в заслугу.

Молчалін не гидує заступництвом Хоми Хомовича, Тетяни Юріївни, на службу дивиться як на засіб зробити кар’єру, він і Чацькому пропонує зробити так само: «Ну, право, що б вам у Москві в нас не служити? І винагородження брати, і весело пожити?» Не соромлячись, він відкрито говорить, що не сміє свого «судження вимовити», бо в чинах він невеличких, тому «потрібно ж залежати від інших».

Цілком розкривається Молчалін в останній дії комедії. На свої відносини із Софією він дивиться як на засіб влаштуватися в житті, зображає закоханого, побоюючись тільки одного: як би Фамусов не дізнався про їхні стосунки. Особливо сильно звучить його самовикриття. У ньому — весь Молчалін, його мораль, принципи, які він наслідує. Його тон і поводження змінюються, коли він бачить, що Софія все знає про його підлість: принижується, звивається, як хробак, плазує біля її ніг.

Молчалін прекрасно розуміє, що потрібно від чиновника, якщо він хоче зробити кар’єру. Всі три роки він на службі у Фамусова, а вже встиг «три винагороди одержати», стати потрібною людиною для Фамусова, ввійти в його дім. Тому Чацький, котрому добре знайомий тип такого чиновника, і пророкує Молчаліну можливість блискучої службової кар’єри:

А впрочем, он дойдет до степеней известных,

Ведь нынче любят бессловесных.

У Молчаліна є всі дані стати згодом важливим чиновником: уміння прислужитися до впливових осіб, повна нерозбірливість у засобах для досягнення мети, відсутність всяких моральних правил.

Чим уважніше я вдивляюся в обличчя і вслухуюся в розмови героїв, тим наполегливіше постають переді мною питання: а чи не безсмертна ця комедія? Чи не про наше сьогодення вона? А можливо, і про майбутнє?

Чи ж молчаліни блаженствують на світі? Молчаліни процвітають там, де зашкарублість, користолюбність, культ низькопоклонництва, кругова порука. Чим вище рівень розвитку нашого суспільства, тим більш витонченими повинні ставати молчаліни, що намагаються втертися в довіру, пристосуватися, вла

штуватися за будь-яких обставин. Молчаліни вміють змінювати колір, їх важко розглядіти, виявити, вивести на чисту воду.

Ось перед нами два чоловіки, що розуміють життя і своє місце в ньому по-різному. Чацький — розумний, освічений, але й простодушний, наївний; Молчалін — обмежений, але хитрий, спритний, скритний. Перший відкрито висловлює свою думку, не боючись осуду інших; другий підлещується, підстилається, але в душі погано ставиться до людей.

Кому віддасть перевагу фамусовське товариство, кого захоче мати своїм другом? Звичайно, Молчаліна. А сучасне суспільство? Я впевнена, що теж Молчаліна, інакше б на теперішніх «тепленьких містечках» знаходилося побільше гідних людей.

Два характери, два типи поведінки, два життєвих шляхи… Яким шляхом повинна йти людина, щоб домогтися успіху, але і не покривить душею, не втратити совість? Кожний із нас робить свій вибір сам, але допомогти в цьому можуть і такі прекрасні твори, як комедія О. С. Грибоедова «Горе від розуму». Майстерність драматурга я бачу саме в тому, щоб примітити і зобразити загальнолюдські, непідвладні моді і часу явища. Показати і примусити задуматися.