Мій друг цуценя Петяша (оповідання з власного досвіду). Твір 4 клас

Ось вже який рік поспіль я проводжу літо у селі Іванівка у нас на Слобожаншині. Село невелике, два десятки дворів, колись тут вирувало життя, а потім молодь почала від’їжджати до міста. Поїхали й мої батьки — мама з татом, але корені не забувають: приїздять не лише відпочити, а й попрацювати. Я теж ні тільки байдики бити приїжджаю до бабусі з дідусем, а й допомагати по господарству. Наше село примітне тим, що на дахах кількох будинків та інших високих спорудах, і навіть на стовпах мережі електропередач можна побачити гігантські гніда. Деякі з них досягають у діаметрі півтора-два метри. Це помешкання білих лелек. Будівельним матеріалом стають хмиз і гілки дерев. Гнізда великі, не менші метра. Коли б я не приїздив у це дивне село Іванівку, жодне гніздо не пустує.

Я помітив: щоразу, коли я після довгої перерви бачу гніздо, воно змінюється збільшується. Я кажу про гніздо поблизу нашого подвір’я, але те ж саме відбувається і з рештою гнізд. Дідусь розповідав, що лелеки, повертаючись з далекої Африки, поселяються в тому самому гнізді протягом декількох років. Щороку вони добудовують гніздо, збільшують. Я із задоволенням спостерігаю за цими білосніжними птахами. Які ж вони красиві: чорна смуга на крилах, яскраві червоні ноги, к граціозно вони ширяють над селом.

Дідусь допомагає лелекам, і я разом із ним. Для того щоб привабити в ці краї більше білосніжних птахів, мешканці села установили на стовпах платформи гнізд лелек. Ми разом з дідусем збудували одну з таких платформ. Ми збили іх у вигляді величезного квадрата. Цей квадрат, щоправда, поставили на даху нашого будинку, а щойно збудованого по сусідству — там оселилася молода лелека. І ось на цій дерев’яній платформі лелеки звили гніздо.

– Ці птахи неодмінно принесуть молодятам щастя, — сказав дідусь, – лелека принесла щастя й нам з бабусею, коли ми були ще зовсім молоді.