Майстерність відтворення настроїв людини через образи природи

Пейзажна лірика займає не останнє місце в українській літературі, але функції її можуть бути різними. Так, наприклад, І. Франко зображує оживання природи після зимового сну, проводячи паралелі із суспільними процесами, викликаними пробудженням свідомості народу, і пов’язаною з цим активною боротьбою за національні та соціальні права. Природа також може відповідати або контрастувати настроям не тільки цілого суспільства, але й окремої людини. П.Тичина майстерно вміє передати настрій через образи природи. Це, зокрема, помітно у його збірці «Сонячні кларнети», що побачила світ у 1918 році, через рік після революції.

П. Тичина — дуже музикальний поет. Тому природа в його творах звучить, співає, танцює. «Сонячні кларнети» — це символ усього Всесвіту, що є своєрідним поєднанням сонця і музики. Причому людина почуває себе невід’ємною частиною космосу:

Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух, —

Лиш Сонячні Кларнети.

У танці я, ритмічний рух,

Людина, що вміє чути природу, відчуває її кожний момент свого життя: звідкись гуде дзвін, щось шепочуть трави, шумить, а точніше «горить-тремтить ріка, як музика». Ліричний герой щасливий у своєму єднанні із природою, незважаючи на свій внутрішній стан:

Сміх буде, плач буде

Перламутровий…

Або, як він говорить в іншій поезії: «Засміялося серце у тузі!» Ліричний герой цієї збірки не може віддатися вповні одному настроєві, бо настрій його неоднозначний і змінний, як сама природа. Так, наприклад, сум панує у природі восени, але цей сум золотить дерева. «Певно, й серце твоє взолотила печаль, що така ти ласкава», — звертається ліричний герой до природи. Отже, смуток природи ніби заколисує і пестить людину, впливаючи на стан її душі.

Ліричний герой переживає співзвучні природі відчуття: на полі — буйний вітер, похмура хмара, віддалений грім, і одночасно «в моїм серці і бурі, і грози, й рокотання-ридання бандур». Вся різниця між природою і серцем людини полягає в тому, що гроза швидко промине, а буря у душі людини все не минає, а виливається у пісню, таку ж «вогнисту, шалену».

Настрої ліричного героя викликані як інтимними почуттями, як у поезії «О люба Інно», так і суспільними подіями. Поема «Золотий гомін», що ввійшла у збірку «Сонячні кларнети», відбиває саме такі настрої: від радісного відчуття перемін у житті країни до усвідомлення тих жертв, які принесені в ім’я перемоги. Сонце і київські дзвони зливаються із Настроєм молодої людини, що стоїть на порозі змін у житті України:

Я — невгасимий Огонь Прекрасний,

Одвічний Дух.

Вітай же нас ти з сонцем, голубами.

Я дужий народ! — з сонцем, голубами.

Молода людина сприймає найменші зміни в оточуючому світі. Тому не дивно, що її особисте життя і життя її країни поєдналися нерозривно і злилися з образами природи. Таке поєднання і породило збірку «Сонячні кларнети», що стала перлиною української поезії.