Марево еміграційного щастя (За новелою В. Стефаника «Камінний хрест»). Твір 10 клас

Чую їх біль, всі ті нитки, що
рвуться між їх серцем і селом,
і мені рвуться, чую їх жаль і муку.
В. Стефаник

«Камінний хрест» – єдиний твір Стефаника, присвячений темі еміграції. Як і в багатьох своїх новелах, письменник спирається в цьому творі на справжні життєві події. Селянин, від’їжджаючи до Канади, поставив на своєму полі камінний хрест. В. Стефаник розуміє, що надії селян марні, знає, що їх чекає в далеких краях. Своїм твором він намагається розповісти, донести до людей, що то за марево – еміграційне щастя. З іншого боку, він розуміє хисткість становища цих бідних людей і на батьківщині, співчуває їм, жаліє їх.

Після десятирічного перебування у війську Іван, головний герой новели, повернувся додому. Батьків не застав – вони померли, залишивши в спадок хатину і горба, «щонайвищого і щонайгіршого над усе сільське поле». На нього витратив Дідух молодечу силу, на ньому скалічився, постарів і став господарем. Не багатієм, але свій шматок хліба мав. А тепер, на старість літ, Іван добровільно кидає господарство. Пройнятий страшною тугою, селянин почуває себе як камінь, що хвиля викинула на берег. Та й весь він наче закам’янів.
Дивиться отупіло перед себе і нікого не бачить.
Причина цієї туги зрозуміла: це любов до рідної землі і вимушена розлука з нею. Селяни розраджують його, але вони не в змозі зруйнувати тієї страшної туги. Дідух ставить хрест на своєму политому кривавим потом полі, і цим він ніби заживо себе ховає. Тільки після обіцянки людей доглядати хрест, йому стає трохи легше. Найважливіше – це добра згадка про чоловіка, пам’ять про нього в людей.

Особливу тугу викликає останній танок Дідуха з жінкою. Не пам’ятаючи, що робить, Іван «ймив стару за шию і пустився з нею в танець… Люди задеревіли…» Це був танок горя, страждання, страшний танок, мовби останній. Життєва доля Івана Дідуха трагічна. Усі його зусилля змінити життя, поліпшити його закінчуються безрезультатно. Зовні ніби нічого і не трапилось. Подія відбулась, але нічого й не змінилось. Хіба що збільшила тугу за рідним краєм. Спів Івана й старого Михайла, в якому слова були, «як жовте листя осіннє, що ним вітер гонить по замерлій землі…», підсилює тему народної драми, нездійсненних поривів, марно втрачених сил молодості.

Тема заробітку і еміграції є актуальною і зараз. Наш час важкий, але деякі слабкодухі люди намагаються робити вигляд, що все добре. Наша земля – Україна, і тільки стоячи обома ногами на рідному ґрунті, можна набратись сил і залишитись справжніми дітьми своєї неньки. І зараз нам, українському народові, треба бути разом, як ніколи. Треба спільно підіймати нашу землю з руйновища. І тільки віра в краще і наполеглива праця допоможуть нам.

У своєму творі «Камінний хрест» В. Стефаник не говорить про це прямо, але з підтексту стає зрозуміло, що відриватись від рідного коріння не можна.