Лиш боротись значить жить… (за поезією Івана Франка). Твір 10 клас

Будьте смілими! Будьте великими!
Уперед!! А назад – повік!
(Іван Багряний )

Лірика Франка – це своєрідний прекрасний світ, що відбивав його інтимні переживання, але вона є також і зброєю у боротьбі проти ворогів українського народу.

Громадянська поезія митця – це застигла стихія, буря, вир життя того часу. Читаючи збірки «З вершин і низин», «Мій ізмарагд», «З днів журби», ми відчуваємо, як поступово ця стихія оживає, підхоплює і заносить нас у саме вогнище подій минулого століття.

Ліричний герой цих збірок займає активну, життєствердну позицію, він оптиміст:

Я буду жити, бо я хочу жити!
Не щадячи ні трудів, ані поту…
(«Я буду жити…»)

Це народний герой, його коріння з казок і легенд, з мрій українського народу. За народними уявленнями, силу, стійкість, непереможність людині дає її рідна земля. Так само вважає і поет:

Земле, моя всеплодющая мати,
Сили, що в твоїй живе глибині,
Краплю, щоб в бою сильніше стояти,
Дай і мені!

(«Земле, моя всеплодющая мати»)

Але Франків «вічний-революціонер» не загрубів у боротьбі з труднощами, в нього не зникло почуття прекрасного:

Не забудь, не забудь
Юних днів, днів весни…
(«Не забудь»)

Для Івана Франка життя має бути сповненим високого змісту, він відкидає пасивність, збайдужіння до всього: «Не дай заснуть в постелі безучастя… Не дай живому в домовину класться…» Проголошення саме такої життєвої позиції знайдемо у творчості багатьох українських митців.

Не дай спати ходячому,
Серцем замирати
І гнилою колодою
По світу валятись,-

писав Тарас Шевченко у вірші «Минають дні, минають ночі». Схожі рядки знаходимо й у Павла Грабовського:

Уперед, хто не хоче конати,
Статись трупом гнилим живучи!
(«Уперед»)

Згодом ствердження такої думки з’явиться у палких словах Василя Симоненка:

Я хочу буть несамовитим,
Я хочу в полум’ї згоріть,
Щоб не жаліти за прожитим,
Димком на світлі не чадіть!
(«Я хочу буть несамовитим»)

Справді, ліричний герой Івана Франка відчуває, що в нього «кров кипить і нутро все в огні, – вколо ж мур і неволя бліда!» Він чує в собі величезну, могутню силу:

Против рожна перти,
Против хвиль плисти,
Сміло аж до смерті
Хрест важкий нести.
(«Semper idem»)

Він бачить, що його народ, мов раб покірний, змирившись з недолею, догоджає кату. Іван Франко спонукає свого героя розбудити цю приховану силу – ось його головне завдання:

Словом сильним, мов трубою,
Міліони зве з собою…
(«Гімн»)

Образ духа сміливо несе між «народ похилий вольності слова!» Його мета – не лише збудити, розбурхати, а й порадити, навчити:

Щастя не ждімо,
Щастя не де, а в нас!
(« Кожевникові»)
Учись, щоб був ти сильним мужем,
Як засвітає день новий!
(«Гринь Турчин»)

Та найбільше мені імпонують завзяття й відвага, якими наділив свого героя поет: «Я не боюся хмари, зливи! Що мені вітер той бурхливий?..» («Анні П.»).

Вражають Франкова вірність, відданість своєму народові. Синівську любов до нього ми знаходимо і в тих словах, де сарказм, із яким говорить ліричний герой, загострює наш біль і муку:

Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
(«Мойсей»)

Та не змирилось із цим вироком серце Франкового героя: Та прийде час, і ти огнистим видом Засяєш у народів вольних колі…

Ліричний герой громадянської лірики Івана Франка – це безмежна енергія, що, втілившись у віршах, віддає себе народові для подальшого його поступу. Наче заповіт наступним поколінням, звучать слова поезії Івана Франка:

«Лиш боротись значить жить…»