Ліна Костенко «Маруся Чурай» – аналіз та образи
Роман Ліни Костенко «Маруся Чурай» є видатним явищем в українській художньо-історичній романістиці. У ньому зображено не тільки особисте життя героїні, а й соціально-політичні перипетії суспільного життя України XVII ст., очевидцем яких є легендарна Марія Чурай. Роман виховує в читача почуття любові до свого народу. В ньому втілено болі і страждання всього суспільства. Образ Марусі Чурай виступає в єдності з образом України.
Буває часом сліпну від краси,
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, –
Оці степи, це небо, ці ліси,
Усе так гарно, чисто, незрадливо,
Усе як є – дорога, явори,
Усе моє, все зветься Україна.
Серце Марусі відкрите для кожної чесної людини, всі свої найсвітліші почуття вона висловила в піснях. Маруся чиста серцем, швидка на розум, окрім того наділена поетичними і музичними талантами. Творення пісні для Марусі є чи не головним способом самовираження.
В розмові я, сказати б, то не дуже.
А в пісні можу виспівати все,-
признається Маруся.
Маруся виросла в сїм᾽ї, де шанувалася народна мораль, де панували любов до Вітчизни, вболівання за щастя народу. Полум’яним патріотом, мужнім оборонцем своєї землі є її батько — Гордій Чурай. Швидкий на розум, чистий серцем Чурай не терпів кривди, знущання над людьми. Про його славні подвиги складено пісні, які передаються з покоління в покоління:
…пішов у смерть — і повернувся в думі,
і вже тепер ніхто його не вб’є.
Що до матері Марусі, то була вона матір’ю по своїй суті, матір’ю усьому на землі. Не випадково Гриць казав, звертаючись до Марусі, напрочуд точні слова: «Тут двоє матерів, твоя і Божа». І то було правдою, що підносила на найвищий рівень позицію Матері.
Звичайно ж, найбільш радісні творчі миттєвості Маруся переживає, коли висловлює свої любовні почуття – в ту пору, коли любов у неї була щасливою.
Любились ми, не крилися. У мене
душа, було, піснями аж бринить.
Серце Марусi належало Грицевi Бобренку. Вiн був вродливим парубком i справним козаком, але слабовiльним i безхарактерним. Гриць перебував пiд впливом своєï матерi Бобренчихи, котра не хотiла нiчого знати про одруження сина з Марусею. Про їх почуття вона казала синові «затям, любов любов’ю, а життя життям». Марусина ж любов до Гриця була безоглядною i сильною й трагедiя дiвчини полягає в тому, що ïï велике почуття поглинула трясовина мiщанина:
Моя любов чолом сягала неба,
а Гриць ходив ногами по землi.
Щиро кохає Марусю Іван Іскра – полковий обозний, звиклий до випробувань і битв. Тільки-но заграли знову труби до походу, Іван відразу відгукується на поклик гетьмана, він у перших лавах, під корогвами. Для нього обов’язок – найперше і святе. Прощаючись з Марусею, він говорить:
І знов земля кипить у боротьбі, І знову я належу не собі.
Є у творі й другорядні образи. Серед них слід окремо назвати дяка, людину просту та мудру, яка багато знає і глибоко переймається долею своєї країни. Родина Вишняків є яскравим прикладом змізернення людських душ, для них на першому плані є матеріальні цінності, при цьому вони зовсім забувають про духовне збагачення.
Роман у віршах «Маруся Чурай» — це твір зрілого майстра. Це вершинна книга Ліни Костенко, яка в змалюванні образів роману проявила себе як тонкий психолог. Завдяки цьому твір вражає своєю психологічною навантаженістю.