Куди поспішаєш, струмочну? Твір з власного досвіду на основі побаченого . Твір. 4 клас

Стояв спекотний липневий день. Ми гралися у дворі: хтось осідлав гойдалки, хтось — велосипед, а ми з Дмитром грали у шахи. Раптом здійнявся вітер, сонце почало меркнути. Хтось із дорослих сказав, що зараз буде дощ. І справді, невдовзі перші великі холодні краплі впали на землю, і дощ пустився щосили. Дитячий майданчик спорожнів, діти розбіглися по домівках, а ми з Дмитром сховалися у невеликій альтанці. Краплі дощу барабанили по покрівлі, залітали усередину — стало просто холодно. Але шлях до будинку було відрізано зливою. Невдовзі дощ припинився, наче його й не було, засяяло сонце, і знову стало тепло. Ми мимоволі замилувалися струмком. Він не припиняв свій біг. У його струменях відбивалося сонце, він ніс шматочки кори, пелюстки, якийсь дрібний мотлох. І мені захотілося запитати: куди поспішаєш, струмочку? Раптом я побачив у ньому пустий коробочок з-під сірників. На ньому сидів мураш.

– Врятуємо мураша? — жартома звернувся я до друга.
– Авжеж, чому б не врятувати. Заразом подивимось, куди біжить струмок.
– Тобі теж цікаво, куди він поспішає? — запитав я. — Ходімо.
І ми пішли за струмком. Він вивів нас із двору і з’єднався зі струмком, що біг узбіччям автомобільного шляху.
– Далеко тепер струмок не втече, — впевнено промовив Дмитро. — Попереду
водостік, і вся вода піде під землю.
Мені стало прикро і чогось шкода: здалося, що з цим струмком закінчується якась казка.
– Я чув, що під землю течуть цілі ріки, — додав друг.
– Так, — погодився я, — там свій підводний світ. А куди течуть підземні води?
– Вони, мабуть, потрапляють у річки. Тож і наш струмочок стане часткою
якоїсь річки.
Дмитро завбачливо вихопив коробок з мурашем із води. Я посміхнувся: виходить, казка не скінчилася.
– Прощавай, струмочку, — сказали ми дружно і повернулися у двір.