Краса і велич української пісні (за твором М. Рильського «Пісні»)

Максим Тадейович Рильський — один із кращих українських поетів, творчість якого стала справжньою класикою української літератури. Це був поет, який поєднував у собі найтоншу майстерність ліричного поета з допитливим розумом дослідника. І саме як дослідника його дуже цікавила українська пісня, любов до якої йому передали батьки — мати — проста селянка, що знала безліч українських народних пісень, батько — етнограф і фольклорист. А ще Микола Віталійович Лисенко — відомий український композитор, у якого мешкав на квартирі Рильський-гімназист. Сприяло цьому і навчання на історико-філологічному факультеті Київського університету.

Україну не можна уявити собі без пісні. Ніжної і сумної, веселої, жартівливої, яка завжди супроводжує людину і в радості, і в горі. Недарма-в народі кажуть: «Пісня ні в добру, ні в злу годину не покидає людину». М. Т. Рильський у своєму вірші «Пісні» називає їх (пісні) «цілющими травами», у яких «і труд, і даль походу, і жаль, і усміх, і любов». Вони, ці пісні, допомагають нам жити й творити, боротися й перемагати.

В піснях і труд, і даль походу,І жаль, і усміх, і любов,І гнів великого народу,І за народ пролита кров.Багато із них стали нашими улюбленими піснями. Пісня — це серце народу, його душа, його крила. Велика любов до рідної пісні поєднується в Максима Рильського з любов’ю до пісень інших народів, яких так багато, «як барв на поверхні земній».

Нема людяності такої,Громади жодної нема,Яка б із давнини глухоїІшла по всесвіту німа.Автор твору закликає любити пісню — цей великий скарб народу, що прославила його на весь світ.