Кохання повинне бути трагедією, найбільшою таємницею у світі» (За повістю О. Купріна «Гранатовий браслет» ). Твір 11 клас

Молчать и гибнуть… Но милей.

Чем жизнь, волшебные оковы

Микола Ленау

Олександра Івановича Купріна, прекрасного майстра художнього слова, гуманіста і правдошукача, з усією певністю можна назвати співцем піднесеного кохання, яке відкрилося читачам у трьох повістях: «Гранатовий браслет», «Олеся», «Суламіфь», об’єднаних спільною темою.

Протестуючи проти непристойності й цинізму буржуазного суспільства, продажних почуттів, проявів «зоологічних інстинктів, письменник шукає надзвичайні за красою та силою приклади ідеального кохання, то занурюючись для цього в глибину століть, то забираючись у лісову глухомань Волинської губернії, то заглядаючи в комірчину закоханого самітника, останнього романтика в жорстокому і розсудливому світі.

Повість «Гранатовий браслет» – утілення того, як О. Купрін шукає в реальному житті людей, «одержимих» високим почуттям кохання, спроможних піднятися над оточенням, над вульгарністю і бездуховністю, готових віддати все, не вимагаючи нічого натомість.

Письменник оспівує піднесене кохання, протиставляючи його ненависті, ворожнечі, недовірі, антипатії, байдужості. Устами генерала Аносова він говорить, що це почуття не повинне бути ні легковажним, ні примітивним, ні, тим більше, ґрунтуватися на вигоді і користі: «Кохання повинне бути трагедією. Найбільшою таємницею у світі! Ніякі життєві зручності, розрахунки й компроміси не повинні його стосуватися» . Кохання, за О. Купріним, повинне ґрунтуватися на високих, піднесених почуттях, на взаємній повазі, чесності і правдивості. Воно мусить наближатися до ідеалу.

Саме таким було кохання Желткова. Дрібний чиновник, самотній і боязкий мрійник, закохується в молоду даму, представницю так званого «вищого світу» . Вісім років продовжується мовчазне і безнадійне кохання. Листи закоханого стають предметом глузувань і знущань із боку членів сімейства Шеїних і Вулат-Тугановських. Не сприймає їх всерйоз і княгиня Віра Миколаївна – адресат цих любовних відвертостей. А подарунок, якого надіслав невідомий закоханий, – гранатовий браслет – викликає загальне обурення. Близькі до княгині люди вважають бідного телеграфіста ненормальним, маніяком. І тільки все той же генерал Аносов здогадується про щирі мотиви ризикованих учинків невідомого закоханого: «А звідки знати? Може, твій життєвий шлях, Вірочка, перетнуло саме таке кохання, про яке марять жінки і на яке більше неспроможні чоловіки» .

А наш герой тільки і живе цими нагадуваннями про себе: листами від Г. С. Ж., гранатовим браслетом. Це підтримує в його душі надію, дає йому сили витримувати любовні страждання. Кохання палке, спопеляюче він готовий нести із собою в потойбічний світ. Смерть не лякає героя, бо кохання сильніше за смерть. Він вдячний тій, що викликала в його серці це прекрасне почуття, яке підняло його, маленьку людину, над величезним суєтним світом, світом несправедливості і злості. Саме тому, йдучи з життя, герой дякує коханій, благословляє її: «Да святится имя Твоє» .

«Да святится имя Твоє» – рефреном звучить в останній частині «Гранатового браслета» . Пішла з життя людина, але не пішло кохання. Воно немов розсіялося в навколишньому світі, злилося з бетховенською сонатою №2 Largo Appassionato. Під пристрасні звуки музики героїня почуває болісне й прекрасне народження у своїй душі нового світу, відчуває почуття глибокої вдячності до людини, яка понад усе у своєму житті поставила кохання до неї, поставила навіть вище за саме життя.