Історична проза Павла Загребельного

Характеризуючи творчий доробок Павла Загребельного, можна сміливо казати про його жанрово-стильове розмаїття. Але особливе місце в його романістиці належить історичній прозі. Саме творами історичної белетристики — романами «Диво», «Первоміст», «Смерть у Києві», «Євпраксія», «Роксолана», «Я, Богдан» — він завоював популярність і увагу читача, яка з плином часу не меншає. Можна визначити, як мінімум, дві причини актуальності творів письменника і неослабного інтересу до його історичних романів.

По-перше, український народ, якого штучно на цілі десятиліття було позбавлено його правдивої історії, постійно тягнувся до глибшого пізнання свого минулого. По-друге, історичний роман 30—60-х pp. був тематично і стильово обмежений, позначений однобокою класовою оцінкою зображуваного за деяким винятком. Українська історична романістика того часу була в цілому неправдивою, стилістично одноманітною, пристосовницько-агітаційною. Творчість таких історичних белетристів, як Наталена Королева, Панас Феденко, Микола Лазорський та ін. були забороненими в Україні, хоч і знаними за її межами.

Саме Павло Загребельний вирвав український історичний роман із глибокого занепаду, зумів надати йому, наскільки дозволяли суспільно-політичні обставини, «людської» подоби.

Письменник не тільки намагався об’єктивно і правдиво передати історичне минуле українського народу, а й осмислити його під кутом зору не лише соціальних та національних, а й філософських, загальнолюдських критеріїв, спроектувати порушувані там проблеми на сучасне життя, дати їм власну оцінку.

П. Загребельний прагнув у своїх історичних романах психологічно найвірогідніше передати історію людської душі на певному відрізку розвитку української нації. Багато дослідників вважають, що письменник подав власну версію душі, наприклад, Євпраксії, Ярослава Мудрого, Роксолани чи Богдана Хмельницького. Але він, як митець, мав право на творчу уяву, художній домисел, хоча мусив дотримуватись історичної правдивості зображуваного.

Прикметною рисою його індивідуального почерку, — що стосується також творів про сучасність, — є виняткова увага до людини. Пізнати людину крізь призму її душі, пізнати світ, у якому вона живе, розкрити найпотаємніші грані її психології, підсвідомі та свідомі мотивації її дій, вчинків, помилок, втрат, злетів і піднесень, осяянь і духовного розкріпачення чи, навпаки, закабалення під тиском ефемерних цінностей — ці непрості завдання ставить перед собою П. Загребельний. У цьому секрет популярності його творів і незаперечних творчих здобутків у «Диві», «Євпраксії», «Первомості», «Роксолані», «Я, Богдан».