Iндiанськi мiфи та легенди у “Пiснi про Гайавату” Генрi Лонгфелло. 6 клас

Ця поема принесла авторовi, Генрi Лонгфелло, свiтову славу. Вiн написав iї пiсля поїздки до Європи, де ознайомився iз фiнським епосом “Калевала”. Центральний образ поеми — вождь племенi оджибуеїв, благородний i мудрий Гайавата. Нащадок Мiсяця i син Захiдного вiтру, Гайавата мав здатнiсть спiлкуватися не тiльки з людьми, але й iз силами природи. Вiн став достойним вождем племенi тому, що завжди дотримувався заповiту Владики Життя, Гiтчi-Манiто, якого обоготворяли iндiанцi. Гiтчi-Манiто закликав покiнчити з кровопролиттям, забути звичай кривавої помсти, мирно працювати i жити:

Дав я землю вам для ловiв,

Дав вам води для рибальства,

Дав ведмедя i бiзона,

Дав вам оленя i сарну,

Дав бобра вам i казарку,

Напустив я риби в рiки,

На болота — диких птахiв,

Що ж примушує вас нищить,

Убивати один другого?

…Ваша сила тiльки в згодi,

А безсилля — в ворожнечi!

Гiтчi-Манiто закликав запалити люльку згоди. Усi iндiанськi племена: команчiв, гуронiв, делаверiв, оджибуеїв, до яких належав i Гайавата. У поемi ми бачимо, як всi, хто прийшов iз нанесеними на тiло фарбами

бою (такий був звичай у iндiанцiв, коли вони виходили на стежку вiйни), пiсля заклику Гiтчi-Манiти запалити люльку згоди i жити як брати, змивають бойову фарбу — фарбу кровi, закопують сокиру вiйни i запалюють люльку згоди.

Цiкавими та пiзнавальними у поемi є також змалювання картин первозданної природи Америки, свiту звiрiв, риб i птахiв.