Ідея незламності народного духу, любові й відданості своїй Вітчизні в п’єсі «Ярослав Мудрий»

В історії нашої країни були такі часи, коли їй доводилося зовсім нелегко. Про такі часи і розповідає Іван Кочерга у своїй п’єсі «Ярослав Мудрий». Драматург зображує сувору і героїчну добу, коли наші пращури боролися за єдність Київської Русі, за її процвітання і мирний розвиток. Це була дуже суперечлива епоха, епоха становлення державності та її зміцнення.

Київська Русь на чолі з Ярославом бореться проти зовнішніх ворогів — печенігів. У цій боротьбі гартується міць держави, люди відчувають потребу об’єднатися проти загарбників. Паралельно відбувається боротьба Ярослава проти підступних варягів, яка носить і військовий, і політичний характер. Озброєні дружини іноземців намагалися впливати на політичне й господарське життя Київської Русі. Конфлікт ще більше ускладнюється, бо дружина Ярослава, колишня шведська принцеса, підтримує інтриги проти князя.

Ярослав намагається вистояти у ці складні часи, не піддатися ворогам ані фізично, ані морально. Вчений монах Сильвестр дуже поважає свого князя, навіть пишається ним, кажучи:

Бо крепок князь і власть його міцна,

Бо Ярослав залізними полками

Всім ворогам дороги заградив,

І божий мир, як сонце над полями,

над Києвом і Руссю заяснів.

Автор образом Ярослава Мудрого проголошує ідею відданості своїй Вітчизні, незламності духу справжніх патріотів. Князь намагається усе зробити дня того, щоб міцнішала держава, щоб люди відчували себе вільними, жили у мирі та мали змогу навчатися добру та правді з книг. Він хоче будувати нові міста, пам’ятники, храми. Для нього головнішим є закон, який він почув від попа: «Раніш закон, а потім благодать». Ярослав впевнено каже:

І кожен, хто порушить справу миру,

На правду хто на руську посягне, —

Того вразить безжалісна сокира,

Бо мир і труд — це благо основне.

Князь дуже любить свою Батьківщину і робить все для того, щоб вона зросла і розквітла між усіма державами.

Його підтримує і Микита, син Коснятина. Спочатку він хоче розправитися з Ярославом за батькові кривди. Але з часом Микита упевнився в тому, що князь дбає про могутність Русі, що він зовсім не ворог Новгорода. Тому служить вірно тому, кого нещодавно вважав своїм кревним ворогом. Коли Микита гине, Ярослав стверджує, що відтепер цей хлопець не вигнанець, «бо чесно вмер за Русь на полі брані».

Неможливо зламати дух того народу, який гартувався в багатолітніх битвах за рідну землю. Прикладом цього може служити доля будівничого Журейка, який, незадоволений присудом Ярослава, розправився з варягом Турвальдом і втік від переслідування у степи. Але і там, далеко на півдні, служить Батьківщині, вартує її від ворогів. Заради Вітчизни Журейко забуває власну образу і, нехтуючи своєю безпекою, повідомляє князя про змову, приводить новгородські війська на допомогу Ярославові.

Такою ж відданою рідній країні є й дівчина Журейка Милуша. Вона так любить рідний край, що не згодна навіть на поклик свого коханого відразу податись на чужину. «Покинуть все… домівку, батька, Київ, могили рідні…», — і в цьому ваганні стільки любові до Батьківщини!

Неможливо зламати народний дух, який гартувався століттями у кривавих битвах, у лабетах неволі та знущань. Тому, на мій погляд, такими відданими своїй Вітчизні виступають у п’єсі майже всі герої, які вірять у щасливе майбутнє рідної землі. Недарма проголошує Ярослав Мудрий:

А ми, кому судилося ще жити,

Життя трудом повинні заслужити

І сили всі вітчизні присвятить.