Ідея гармонії людини й природи (за драмою-феєрією Лесі Українки «Лісова пісня»). Твір 10 клас
Лесю Українку називають у народі дочкою Прометея, бо вона пройнялася творчістю Тараса Григоровича Шевченка і понесла далі естафету правди, добра і людяності. Її лірика сповнена глибокої пристрасті, ніжної задушевності, щирої любові до рідної землі, навколишньої природи, до свого нескореного народу.
Драма-феєрія «Лісова пісня» — це надзвичайний твір Лесі Українки видатної української поетеси, письменниці, філософа, драматурга. У цьому творі простежується багатство думки, поетичність образів та гармонічна єдність реальності та фантазії. В «Лісовій пісні» Леся Українка ставить та намагається вирішити вічні питання: життя й смерті, кохання та ненависті, вірності і зради, пошуку правди, справедливості.
Однак у драмі-феєрії є дещо таке, що сьогодні звучить особливо гостро — це трагічна тема відносин людини з природою. Головні герої «Лісової пісні» — це представники людства та природи. Лукаш — простий селянин, представник людського світу. Мавка — дитина природи, лісова дівчина, яка закохується в Лукаша та йде до нього жити, залишаючи ліс, в якому пройшло все її життя, йде до нього, незважаючи на те, що вся природа проти цього. Її дідусь Лісовик попереджає Мавку, що люди жорстокі, погано ставляться до природи, що вони ніколи не зможуть прийняти її за свою.Але Мавка, попри всі відмови, пішла жити до Лукаша та зазнала там лише нещастя, труднощі, горе.
Велику роль у «Лісовій пісні» відіграє природа. Ліс «реагує» на всі переживання Мавки, на її душевний стан. Мавці добре, і ліс прокидається, на деревах розпускаються бруньки; Мавці тяжко від розлуки з Лукашем, і «…все покривається протяглим сумним вовчим виттям… Безлистий ліс ледве мріє проти попелястого неба чорною пустиною, а далі по узліссі снується розтріпаний морок».
Ліс, з одного боку,— всеперемагаючий природний початок, і ліс,— крихкий беззахисний світ, який немов кричить: «Захисти мене, не чіпай мене! Збережи мене!» У творі ліс — це джерело творчості, краси. Не даремно дядько Лев так старанно береже старого дуба-велетня, навіть відмовляється його продати купцям. За повагу до природи, доброту, щирість його любить Мавка, поважає Лісовик:
То ж дядько Лев сидітиме в тій хижі,
а він нам приятель…
Люблю старого. Таж якби не він,
давно б уже не стало сього дуба.
Лісові жителі по-різному ставляться до людей. Русалка їх просто ненавидить:
…Ой, ті люди
з-під стріх солом’яних!
Я їх не зношу.
Я їх топлю…
Лісовик же, хоч і не має такої неприязні, знає, що серед людей бувають і гарні, але все ж таки попереджає Мавку:
…Минай людські стежки, дитино,
бо там не ходить воля,— там жура
тягар свій носить. Обминай їх, доню:
раз тільки ступиш — і пропала воля!
Та Мавка його не слухає, вона зачарована грою Лукаша. Вона вірить, що всі люди такі ж гарні, добрі, відкриті, ласкаві, як Лукаш. Лукаш теж закохується у Мавку, але цьому коханню не судилося бути щасливим, бо Мавка — лісова дівчина, а Лукаш — людина.
Дядько Лев високо цінить природу, шанує її, як Мавка. Він навіть померти хоче у лісі під старим дубом:
… Як буду вмирати, то прийду, як звір, до лісу,—
отут під дубом хай і поховають…
У цьому творі Леся Українка говорить про те, що людина і природа — це єдине ціле, що людина повинна дбати про навколишній світ.
Сьогодні, коли відроджується наша культура, духовність, наша мова, «Лісова пісня» потрібна читачеві. Вона безкрайня, як безмежна природа, поезія та краса.