«І на тім рушникові…» (Український рушник — поетичний символ)

«Хай стелиться вам доля рушниками!» — казали на Україні, бажаючи людині щастя.

Із рушником пов’язані звичаї та обряди українців. Він став своєрідним символом українського життя. Без рушника, як і без пісні, не обходилося жодне народження або одруження людини, інші врочистості. Але народ використовував рушник не тільки на свята. Ознакою охайності, працьовитості кожної господині була прибрана хата і чистий рушник напохват. По всій Україні поширеним був звичай накривати рушником хліб на столі. Ним накривали й діжу після випікання хліба, ставлячи її під образами на покуті. Рушник використовували навіть при будівництві житла. Його вішали вгорі, у кутку, коли стіни були вже зведені. Величезну роль мав рушник, який давала мати сину, що вирушав у далеку дорогу. Адже саме рушник оберігав від лиха.

Рушник у нашому побуті живе і сьогодні. Його використовують на весіллі, під час проводів хлопців до армії. Навіть в останню путь, у домовину, опускають людину на рушниках.

Сьогодні вишиваний рушник залишається скоріше символом, ніж чимось звично побутовим. Але цей поетичний символ несе в собі весь досвід українського народу, його культуру, є символом Батьківщини. Недарма А. Малишко писав:

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і твоя материнська любов.