Характеристика батька з повісті «Гуси-лебеді летять» М. Стельмаха з цитатами

У повісті «Гуси-лебеді летять» Михайло Стельмах знайомить нас з роками свого дитинства. На початку 20 сторіччя він був маленьким хлопчиком Михайликом. Автор розповідає нам про своє дитинство, рідне село, а також про родину.

Одним з головних у творі виступає образ батька – Панаса Дем’яновича, хоч і з’являється він наживо лише наприкінці твору. Проте про нього постійно згадують інші члени родини, він у думках хлопця, хоч той його вже погано пам’ятає. Панаса Дем’яновича у родині люблять, поважають, покладаються. Батько Михайлика – справжній трудівник. Він любить рідну землю і сина вчить поважати працю хлібороба :«одного прихмареного ранку поставив мене, малого, радісного і схвильованого, до плуга, а сам став біля коней». Батько пишається сином, розповідає про працю вдома: «Хмари йдуть на нас, громи обвалюються над нами, блискавки падають перед нами і за нами, а ми собі оремо та й оремо поле».

Після довгої розлуки Михайлик не може одразу впізнати батька, проте якийсь внутрішній голос підказує що це він : « …десь ніби я бачив ці очі, але де — не знаю. Одначе як гарно було пригортатися до цього чоловіка, що однією рукою притримував мої босі ноги, а другою — голову».

Панас Дем’янович – добрий, працьовитий, відповідальний та чуйний. Він любить свою родину та піклується про неї. Він повертає Михайлика до школи. А взимку на руках носить його до класу: «…Сніг не сніг, а вчитися треба. Підемо, Михайле, до школи, – він узяв мене на руки, вгорнув полами киреї, а на голову надів заячу шапку». Незабаром Панас Дем’янович купує сину бублика з маком та чоботи.

Батько ставить інтереси своєї родини на перше місце і тяжко працює аби дати сину майбутнє : «Якби можна було руки віддати під заставу, віддав би до останнього пальця, а сам би пішов по ярмарках за жебрацьким хлібом». Заради того щоб син продовжив навчання він продав корівчину, бо розумів, що то наживне, а освіта – шлях Михайлика у майбутнє.