Гумор і сатира у повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Твір 10 клас

Іван Нечуй-Левицький, за визнанням літературних критиків, неперевершений майстер гумористичного зображення життя простих українців, а повість «Кайдашева сім’я» стала вершиною його такого особливого таланту.

Відомо, що гумор — це форма комічного, сміх, який не ставить за мету ви­криття, нищівне висміювання якогось соціального явища чи моральних якостей. Використовуючи гумор, автор лише добродушно посміюється зі своїх героїв. А са­тира ж, на відміну від гумору, є видом комічного, який нещадно висміює людську недосконалість. Іван Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім’я» зумів знайти золоту середину між гумором і сатирою. Твір неможливо читати без сміху, який розбирає вже з перших сторінок, коли автор наводить діалог братів Кайдашенків. Старшому Карпові вже час одружуватися, і Лаврін перелічує братові всіх потен­ційних наречених, знаходячи для характеристики кожної з них ласкаві слова. Та якщо для Лавріна дівчина «тиха, як ягниця», то для суворого Карпа — «тиха, як телиця»; молодший говорить, що Олена Головківна «кругла, як цибулька, повно­вида, як повний місяць; у неї щоки, мов яблука, зуби, як біла ріпа, коса, як пра­ник, сама здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить», а старший знов знаходить дошкульні слова для характеристики дівчини: «Гарна… мордою хоч па­цюки бий; сама товста, як бодня, а шия, хоч обіддя гни…» І тільки Лаврінові сло­ва про Мотрю, Довбишеву старшу дочку, запали Карпові в душу. Сміх виклика­ють несподівані порівняння, народні слівця, узяті з побуту селян, що звучать і в інших діалогах повісті. Не можна без сміху читати й рядки, у яких розповідаєть­ся про суперечку свекрухи й невістки за мотовило, лайку за борщ, сватання, коли Кайдашиха упала разом із возом і сіно налізло їй за комір святкового одягу, пил набився у рот і ніс, а полудрабок обідрав усю халяву чобіт. Комічною видається сцена, коли Мотря полізла на чуже горище по яйця, які знесла її курка, а Лаврін прибрав драбину. Мотря повисла на стіні, чіпко тримаючи в руці курку, намага­ючись не подавити яйця, які сховала в пазусі.

Аби досадити одна одній, змагаючись за першість у хаті, Кайдашиха й Мотря роблять найбезглуздіші вчинки: б’ють горщики, сидять у неметеній хаті, в одній печі варять два обіди, пліткують. І навіть розділивши господарство, живучи в різ­них хатах, знаходять причину для ворожнечі. Головним приводом війни між рід­ними людьми стала груша, що виросла на межі й щороку рясно родила. Контрас­том між пафосною розповіддю і жалюгідним приводом нової ворожнечі письмен­ник підкреслює комічність ситуації: «Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину видроока Кайдашиха, а за нею вибігла з хати Мелашка з Лавріном, а за ними повибігали всі діти. Дві сім’ї, як дві чорні хмари, наближались одна до одної, сумно й понуро». Нечуй-Левицький ніби навмисне вибирає якусь дрібницю, щоб підкреслити, скільки невгамовної люті й сили ви­трачено на те, щоб відвоювати якийсь жалюгідний клаптик життєвого простору. І ось саме в такі моменти гумор переходить у сатиру. Читаючи повість «Кайдаше­ва сім’я», ми просто не можемо не замислитися над власними вчинками, а отже, вчимося доходити правильних висновків і в стосунках із рідними ніколи не чека­тимемо, коли вже та «груша всохне».

Треба пам’ятати, що мир і злагода в сім’ї — це найдорожче в стосунках із близькими людьми.