Готовність поета служити вищій меті (за поезією «Човен»)

Після закінчення Ніжинської гімназії Є. Гребінка служив у Петербурзі, але ніколи не забував свого рідного краю. Багатющі скарби українського фольклору, знання життя народу допомагали у творчості письменнику, наповнюючи його твори народно-пісенними мотивами, реалізмом.

Все життя вболівав він за долю українського народу, а також всіх покріпачених селян. Та передові погляди в ті часи переслідувалися урядом, могли привести людину у в’язницю і навіть на каторгу. Можливо, тому письменник і бачить своє майбутнє в таких темних фарбах. Білий світ здається поету розбурханим морем. Над морем шумлять буйнії вітри «і хвиля гуляє, мов чорнії гори одна за другою біжать», «як темная нічка, насупились хмари, в тих хмарах, мов голос небесної кари, за громом громи гуркотять». Сумна доля човна, який поплив під час такої бурі: «качається, бідний, один без весельця». А незабаром хвилі розіб’ють його, і залишаться на воді тільки тріски.

З бідним човном порівнює поет свою долю, з якою можуть погратися недоля і лютеє горе, як хвилі. Однак Є. Гребінка не хоче цілий вік «пробути з собою одним», ховаючись від життя. Він вирішує проститися зі спокоєм і безпечним існуванням та пуститися у розбурхане море життя — боротьби за вищу мету.

Вірш «Човен» є своєрідним маніфестом молодого поета. Ми знаємо, що Є. Гребінка не зрадив своїх переконань. Усе життя він служив вищій меті — збагатити українську літературу. Про це свідчить і його творча діяльність, і організація українських літературних сил, і видання альманаху «Ластівка».