Героїчна доба Хмельниччини в історичних піснях і думах українського народу. Твір 10 клас

Історичні пісні – це славна історія нашого народу, приклад усім прийдешнім поколінням самовідданого служіння рідному краю, своїй землі.

Скільки страждань випало на долю нашого народу! Століттями він боронив рідну землю від напасників, ніколи не стихала боротьба українців проти різних поневолювачів. І на всіх шляхах історичної боротьби героїв супроводжувала пісня. У походах за свободу рідної землі завжди йшли співці-кобзарі, які своїми волелюбними піснями і думами підносили бойовий дух воїнів, творили славу їхній хоробрості.

У багатьох історичних піснях наші предки прославили боротьбу народу за свою волю під час національно-визвольної війни 1648-1654 років під проводом Богдана Хмельницького.

Наприклад, в основі пісні «Не дивуйтеся, добрії люди» лежить конкретна подія – Пилявська битва. Історики розповідають, що 1648 року поляки пішли проти Богдана Хмельницького, що став табором біля Пилявського замку на Волині. Хмельницький вдався тоді до військових хитрощів і наказав частині козаків напасти на поляків у вивернутих кожухах і з криками «алла». Ті перелякалися, бо подумали, що напали татари, почалося безладдя, паніка. Козаки цим скористалися і вщент розбили шляхетське військо. У цьому бою найбільше прославився полковник Максим Кривоніс, якого в пісні названо Перебийносом:

А Перебийніс водить немало –
Сімсот козаків з собою.
Рубає мечем голову з плечей,
А решту топить водою:
«Ой пийте, ляхи, води калюжі,
Води болотянії.

Завершується пісня оптимістично – впевненістю, що після такої поразки польські пани, яких закликали аж «за Віслу», «не вернуться і в три роки».

Свого улюбленого ватажка – Богдана Хмельницького – народ звеличує в пісні «Чи не той то хміль». Йдеться там про велику перемогу козацького війська під Жовтими Водами (1648 р.). Це невеличке містечко назавжди стало одним із фольклорних символів непереможності війська Хмельницького та й взагалі всіх українців.

Гетьман оспівується народом як досвідчений полководець, мудрий воєначальник, який не боїться того, що «іде ляхів сорок тисяч хорошої вроди». Адже за ним «велика потуга» – численний народ, що довіряє йому, і боротьба його справедлива.

А я ляхів не боюся і гадки не маю,
За собою велику потугу я знаю,
Іще й орду за собою веду:
А все, вражі ляхи, на вашу біду.

Гетьман порівнюється з дужим і буйним хмелем, який швидко росте, набирається сили й оповиває все своїми листками та стеблом. Так і очолювана ним національно-визвольна війна потужно ширилася по всій Україні, гуртуючи народ в єдиному пориві визволитися від ляхів, здобути свободу.

У пісні зустрічаємо епітет «хорошої» в рядку «іде ляхів сорок тисяч хорошої вроди». Цей художній засіб яскраво характеризує польське військо, стверджуючи, що Богдан Хмельницький мав справу йе з ворогом-дилетантом, а з добре підготовленим до бою супротивником.

Завдяки такій, здавалося б, невеликій художній деталі ми сприймаємо перемогу українського війська ще величнішою.

У фольклорних творах нашого народу поряд із уславленням героїв ми бачимо і зневагу до зрадників, перевертнів.

Так, у думі «Хмельницький і Барабаш» осуджується черкаський полковник Барабаш, великий прихильник польської шляхти, який зрадив народ заради особистих вигод, щоб

… із ляхами,
З мостивими панами,
Хліб-сіль з упокоєм споживати…

Як відомо, факт страти Барабаша Хмельницьким історією не зафіксований. Проте кінцівка думи цілком виправдана, бо, за нормами народної моралі, відступництво – то непрощенний гріх, за який людина має бути обов’язково покарана.

Назавжди в пам’яті народу залишилися складні події середини XVII століття. Історичні пісні, думи – втілення цієї пам’яті, вони і сьогодні є одним із найважливіших джерел історичної та національної самосвідомості українців.