Гайдамаччина – потяг до волі (За поемою Т. Шевченка «Гайдамаки»). Твір 9 клас

Поема «Гайдамаки» вважається найбільш визначним твором у ранній творчості Кобзаря. Цей твір великий за обсягом і ще більший за змістом. Справжнім героєм поеми є український народ, і тому «Гайдамаки» справляють на читача таке виняткове враження.

У кінці XVIII століття на Правобережній Україні спалахнуло селянське повстання, яке одержало назву Коліївщини. Широкі маси українського народу, звані гайдамаками, повстали проти польсько-шляхетського гніту.

Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали.

Встали, подивились на той Чигирин,

Що ви будували, де ви панували!

Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали

 Козацької слави убогих руїн.

Такий настрій оповідача – самого Шевченка. Люди, над якими знущались, у яких відбирали останнє майно, люди, які втратили останню надію, озброєні такою історичною пам’яттю, є неабиякою силою – як військовою, так і суспільно- політичною. І розтеклася гайдамаччина Україною, немов та пожежа.

За кожну краплину крові, за кожну кривду українців ляхами гайдамаки відомщають сповна:

…Гомоніла Україна,

Довго гомоніла,

Довго, довго кров степами

Текла-червоніла.

Гайдамаку годі просити про помилування. Гайдамакові годі пропонувати викуп за свою грішну голову. Гайдамака є втіленням усенародного шаленого гніву. Визволення України – єдина мета гайдамаків.

Як визначалось, героєм поеми є народ, на тлі якого Шевченко вирізняє три величні постаті.

Ярема Галайда – типовий гайдамака. Його образ дещо романтизований: хлопець потерпав від хазяйської сваволі, утратив кохану, і навіть у гайдамацькому загоні Залізняка Ярема не знаходить спокою. У боях Ярема відзначається як мужній і безжальний воїн. Лютий гнів Яреми є справедливим:

А Ярема – страшно глянуть –

По три, по чотири

Так і кладе.

Іван Гонта та Максим Залізняк – історичні постаті, ватажки Коліївщини. Залізняка можна вважати «батьком» гайдамаків: він готовий подати особистий приклад, він мужній і щирий. «Орел сизокрилий» – так кажуть про отамана Залізняка, який кровно пов’язаний зі своїм народом. Образ Івана Ґонти більш складний. Душа цього щирого лицаря немов роздерта навпіл: він водночас уболіває за долю народу і власних дітей-католиків. Але врешті-решт почуття обов’язку переважує – Гонта вбиває своїх дітей!

Недаремно царська влада відправила Шевченка на заслання. Такі твори, як «Гайдамаки» , дійсно були небезпечними: а що як українці згадають про гайдамаччину, про Ґонту й Залізняка? Проте пробудження національної самосвідомості в так званих «малих» народів Російської імперії зупинити вже не вдалося. Потяг до волі – ось що означало таке пробудження народу від споконвічного сну.

Великий Кобзар своєю поемою вчить читача пам’яті, якщо цьому взагалі можна навчити. «Слухайте, щоб дітям потім розказать, щоб і діти знали, внукам розказали» , – на цьому наголошує Шевченко. Народ повинен знати свою історію. Коліївщина є дуже сумним уроком, з якого треба зробити певні висновки. Чому так сталося? Поет неодноразово ставить це питання і намагається відповісти на нього. На жаль, історія України дає зовсім інші відповіді. Кара повинна йти від Бога, і тоді вона буде справедливою. Але ж хто сказав, що не Бог скерував народні маси в бік гайдамаччини, заливши ворожою кров’ю багатостраждальну українську землю?