Гармонія природи у вірші М. Ю. Лермонтова «Люблю я ланцюга синіх гір…»

М. Ю. Лермонтов чудово почував природу й точно міг передати свої відчуття. У вірші «Люблю я ланцюга синіх гір…» він описує барвистий захід у горах:

Ярка без світла й червона
Спливає через них місяць… або
На заході вечірній промінь
Ще горить на ребрах хмар
И поступитися все бариться він
Місяцю — похмурий небокрай…

Кожне слово вірша пронизане настроєм, образом, кольорами. А потім — прагнення, політ, стукіт копит, і завмирає подих:

Один раз при такому місяці
Я мчався на лихому коні…
…Мрячний місяць і мене,
І гриву, і хребет коня
Сребристым блиском обсипав…

Лермонтов дуже добре почував ритм життя. Людина стрімка в бажаннях, думках, діях. Але строк його життя короткий, і, вирвавшись із круговерті, можна встигнути побачити, для чого ми породжені.

…И довго так мій кінь летів…
І вкруг себе я подивився:
Усе той же степ, усе той ж місяць…

Ми крихітна частина природи, її осколок, ми не можемо приборкати неї, хоча вже й вибилися з-під материнського крила. І Лермонтов дуже тонко помітив, як місяць Здавалося, дорікала в тім, Що людина зі своїм конем Хотіла панування степів У ту ніч сперечатися з нею! У смерті немає життя, а в житті є природа, а в природі є гармонія, гармонія повинна бути в людині, і така цілісність допоможе нам побачити мир очами чудового поета Михайла Лермонтова.