Гармонія людини та природи (За віршами П. Тичини “Де тополя росте…”, “Гаї шумлять…”). Твір 6 клас

Видатний український поет Павло Тичина написав багато віршів, які ввійшли до скарбниці літературної класики. Як поет-новатор Тичина створив цікавий образ ліричного героя, закоханого в природу.

Для того щоб зрозуміти потаємне життя довкілля, треба бути дуже спостережливим. Природа не любить розкривати свої таємниці. Читаючи вірш “Де тополя росте…”, ми стаємо свідками повного порозуміння між людиною та природою:

Шумить жито, співа,

Заохочує жить.

Вітерець повіва,

Жито хилить, п’янить…

Ліричний герой цього вірша не є тільки спостерігачем. Він глибоко відчуває розважливу красу пейзажу, який його оточує:

Гей, простори які,

Любо-мило землі:

Де не глянь – колоски

Та всі в злоті-сріблі.

Вигляд рідної природи, її зріла краса дарують людині “тиху думу святу”. Через взаємне спілкування між живою природою та людиною можна прийти до високих філософських висновків.

Суголосним віршеві “Де тополя росте…” є вірш “Гаї шумлять..,”. У цьому творі відчувається справжня зворушеність:

Гаї шумлять –

Я слухаю.

Хмарки біжать –

Милуюся.

Тут ліричний герой нібито вдивляється в рідні краєвиди більш швидким поглядом. Протягом небагатьох рядків Тичина створює довершений пейзаж літньої днини. У цьому пейзажі насправді втілені почуття самого Тичини. Злет, спів, шепіт, життя – мабуть, такі слова приходять на думку, коли намагаєшся осягнути поетичну височінь, на якій перебуває вірш “Гаї шумлять…”:

Щось мріє гай –

Над річкою.

Ген неба край –

Як золото.

Павло Тичина – один із тих поетів, які дали зразок чудової гармонії між людиною та природою. Поет подарував нащадкам своєрідну ліричну програму. Саме неосяжні українські простори, готові по-материнськи ніжно прийняти нас в обійми, стануть у недалекому майбутньому прекрасним тлом для зростання нової людини.