Фольклорні джерела повісті М.М. Коцюбинського “Тіні забутих предків”

“Тіні забутих предків” є яскравим зразком майстерного використання М. Коцюбинським багатющої скарбниці народної творчості.

У цій повісті письменник з надзвичайною проникливістю відтворив своєрідність народного світогляду саме так, як він виявився у фольклорі.

М. Коцюбинського полонив чарівний куточок Карпат. Його захоплювала казковість краю, величність природи, життя гуцулів з їх багатою фантазією і незвичайною психікою, їх глибоко поетичне, образне мислення.

Уже сама назва повісті, над вибором якої довго розмірковував письменник, містить натяк на загадковість, казковість і дихання віків.

Початок твору простий, спокійний, як і належить епосу або казці. Але вже з перших слів оповіді в ній з’являється фантастичний елемент.

Неспокійний був новонароджений Іванко, і забобоння мати, не знаючи, чим це пояснити, вважає, що дитину їй підмінили. Мабуть, баба при пологах “не обкурила десь хати”, “не засвітила свічки”, і їй підклали бісеня. Тож із перших днів свого народження Іванко потрапляє в атмосферу фантастичних народних вірувань, які його батьки успадкували від своїх, а ті — від ще давніших предків.

М. Коцюбинський бачить джерела міфологічних уявлень гуцулів не тільки в давній традиції, що йде від предків, а і в особливостях самої гірської природи і способу життя серед неї. Природні явища стають джерелом народження фантастичних образів. Так, в дитинстві і для Іванка, і для Марічки “весь світ був як казка, повна чудес,
таємнича, цікава й страшна”.

У дорослому віці у героїв фантастичні уявлення не зникають, а лише набувають інших форм.

Цікавою є сцена першої появи Іванка на полонині, серед вівчарів. Він знаходить їх за розпалюванням вогню, причому стародавнім способом — за допомогою тріски й каменю. Вівчарі не відповідають гуцулові на його вітання, бо зайняті священною справою. Та тільки коли маленький вогник вискочив із скалки і “ватаг побожно підняв вогонь і встромив у ватру”, він обернувся і відповів на Іванкове вітання.

І це не примха, не дивацтво ватага, а свідоме обожнення вогню. Бо саме вогонь має протягом усього сезону випасання овець боронити од всього лихого маржинку. Коли вже Іван повертається з полонини в село, то там ще залишаються люди, які “мусять чекати, аж згасне вогонь, той вогонь полонинський, що сам народився, неначе бог, сам
має й заснути”. . Поставивши за мету показати психіку гуцула, М. Коцюбинський відповідно до дійсності наділяє її фантастичними уявленнями про світ. І в буденному факті, і в праці, і в пісні — скрізь людина бачить містичні сили. Фантастичні образи повісті покликані не стільки створити романтичну історію, скільки передати особливості психології характерів, духовного світу героїв.

Кохання Івана та Марічки від самого початку було трагічним. Бо воно було більшим і сильнішим за життя. 1 коли гине Марічка, Іван не в змозі пережити своє кохання, він тане на очах. Поклик кохання і муки породжують в його душі ілюзії, фантастичні образи, а згодом призводять до того, що Іван, як і Марічка, втративши пильність, гине від зіткнення з дикою гірською природою.

Малюючи непоборну силу кохання, автор шукає його джерела в таїнстві природи, таїнстві життя, таїнстві людської душі, яка зберігає у своїх глибинах віковий досвід аж до вірувань наших далеких предків.

Повість М. Коцюбинського — це ніби сам голос душі, що його хотів розбудити в кожній людині великий письменник. Нагадати нам: ми теж українці, і забуті предки щодень говорять з нами рідним словом, казкою, легендою, повір’ям, піснею, ростом трави і дерева, голосом води.