Фольклорна історія народу як джерело повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Твір 10 клас

Улітку 1911 року Михайло Коцюбинський здійснив свою давню мрію — відвідав Карпати, і у нього з’явилося бажання написати про «незвичайнії й казковий народ» — гуцулів. Письменник починає збирати матеріал для твору: вивчає життя гуцулів, їхні звичаї, побут, фольклор, записує говірку, назви рослин, проймається духом гірської природи. Відчуття казковості карпатського життя не полишало М. Коцюбинського. Із захопленням він писав у листі: «Скільки тут красивих казок, переказів, творів, символів! Збираю матеріал, переживаю природу, дивлюсь, слухаю і вчусь». У зборі матеріалу про цей чудовий край допоміг Коцюбинському відомий фольклорист і етнограф В. Гнатюк, надіславши багатотомні видання етнографічної комісії. Тут і коломийки, і легенди, і міфи, і пісні, і перекази, зібрані у Закарпатті. Усе це використав Михайло Коцюбинський при написанні повісті «Тіні забутих предків».

Щоб краще зрозуміти цю проблему української літератури, слід здійснити заочну мандрівку Карпатами. Вона допоможе заглибитись у чарівний світ величної й таємничої природи Карпат, збагнути своєрідний характер гуцулів — цього оригінального народу з багатою фантазією, що створив І безліч прекрасних казок, зберіг перекази та легенди, витворив цілий світ символів, які допомагають жити у вічній гармонії з природою.

Люди тут ніби зрослися з природою, з якої черпали все нову й нову життєву енергію. Особливості гірського краю наклали певний відбиток на психологію, побут, звичаї і обряди. Гра фарб, світла і тіней у довкіллі впливали на формування й естетичні почування людей, що особливо помітно в артистичній творчості мешканців Карпат (танки, пісні, різьблення, вишивки), а також у мові гуцулів.

Повість Михайла Коцюбинського — надзвичайно цінний матеріал про світогляд жителів Карпат. Яким бачить навколишній світ гуцул? Як глибокий язичник, він усе життя проводить у боротьбі із злими духами, які населяють ліси, гори, води. Гуцули вірять, що є люди, які знають світ духів: вміють ворожити, вірять у силу слова, в чародіїв, що спроваджують бурю, град і громи. Тому не випадково у повісті живуть нявки (мавки) і чугайстер — волохатий лісовий чоловік, що був «…смертю для мавок: зловить і роздере», і градівник Юра, який відвертає грозові хмари, і відьма Хима, що не раз робила шкоду Івановій худобі.

Демонологія займає неабияке місце в житті гуцула. Тому автор і приділив їй у повісті багато уваги. Письменник глибоко розумів історичне та соціальне коріння гуцульської демонології. Сама назва повісті не є випадковою, вона підказана тим матеріалом, що ліг в основу «Тіней забутих предків». М. Коцюбинський був переконаний, що більшість міфічних оповідань сучасної йому Гуцульщини народилося в дуже далекому минулому, що створив їх народ, над яким панував забобонний страх перед незнаними силами природи. Але злободенність міфів сивої давнини не ослабла й на початку XX століття. Демонологія в повісті — це не тільки залишки минулого, а й справжнє
світосприймання гуцула — сучасника М. Коцюбинського. На основі фольклорного матеріалу автор показує дотримання гуцулами звичаїв та обрядів під час різних свят, ворожіння, що нібито допомагало у боротьбі зі злими духами, які мали зашкодити і господарству гуцула, і навіть його життю.

Гуцули жили багатим духовним життям. Природа й кохання сприяли розквіту і розвитку кращих сторін людської душі, яка не тільки може чути мелодію гір, лісів, струмків і водограїв, а й здатна творити свою музику. Ось чому все життя гуцула, частіше неспокійне, супроводжує коломийка — один із найпоширеніших уснопоетичних жанрів на Гуцульїщині.

Коломийки — це художні словесні мініатюри, малий жанр української народної пісні. Вони відзначаються незвичайною гнучкістю, багатством змісту й широким діапазоном реалістичного відтворення дійсності. Найпоширенішими є коломийки, в яких висловлені внутрішні почуття людини. Цикл коломийок про кохання являє собою зворушливу поему, наповнену глибоким ліризмом. Тому звернувся до коломийок і Михайло Коцюбинський у своїй повісті, використавши їх в основному для розкриття теми поетичного кохання Івана з Марічкою,— головних героїв твору. Письменник вводить у текст повісті і любовну, і побутову коломийку. Він подає їх як заспів до окремих епізодів, вводить у діалоги, вплітає час від часу у свою розповідь.

При зустрічі з Марічкою Іван грає мелодію невідомої пісні. З його мережаної дудки «…з гори на гору, з поточка в поточок — пурха коломийка, така легенька, прозора, що чуєш, як неї за плечима тріпають крильця».

Ой, прибігла з полонинки
Білая овечка —
Любив тебе, файна любко,
Та й твої словечка…

У кожній коломийці є зіставлення пейзажного малюнка з власним переживанням, що є однією з характерних ознак цього жанру і належить до найдавніших поетичних прийомів, народжених тим древнім станом людського світосприймання, коли людина не віддаляла себе від довкілля.

А закінчує М. Коцюбинський повість «Тіні забутих предків» описом похоронного обряду, в основу якого лягли власні спостереження автора: «У селі попав на оригінальний обряд. Вночі вмерла десь стара жінка — і ось з далеких хат зійшлися люди. На лавці під стіною лежить покійниця, горять перед нею свічки, а в хаті поставлені лавки, як в театрі, і на них сидить маса народу. Тут же, у покійниці в сінях зібралась повеселитись молодь. І яких тільки ігр не було. Сміх роздавався безперервно, жарти, поцілунки, крик, а покійниця скорботно стулила уста, і мигтять похоронним блиском свічки. І так всю ніч». Треба «якнайбільше людей задержати у хаті, особливо вночі, аби хатнім не було лячно і скучно».

Цей похоронний звичай має певний філософський смисл, показує тріумф життя над смертю, є виявом світогляду народу. Гуцул не хоче довго замислюватися над смертю людини, оплакувати померлого.

Прочитавши повість «Тіні забутих предків», я зрозуміла, яким неоціненним скарбом є фольклор, який віками формував і продовжує формувати моральний світ поколінь. Фольклор — енциклопедія життя народу, свідчення його духовної сили і краси. Фольклорні матеріали у повісті цінні тим, що дають можливість відчути атмосферу минулого, розвивають історичну пам’ять, допомагають «…краще пізнати, хто ми і чиїх батьків діти».