“Енеїда” І. П. Котляревського — енциклопедія українознавства
Кінець вісімнадцятого століття… Важкі часи настали в Україні по скасуванні Січі. Часи неволі. І саме в цей час І.Котляревський написав “Енеїду”. Ні грецькі імена героїв поеми, ні те, що Січ названа Троєю, не ввело читачів в оману — всі розуміли, про що і про кого йдеться. І. Котляревський переніс події в національне оточення і зробив зі своєї поеми енциклопедію життя народу України XVII-XVIII століть.,]»сі дійові особи — від богів до троянців — одягнені в український одяг. Одяг богів відрізняється багатством. Коли Венера іде до Зевса, вона “взяла очіпок грезетовий і кунтуш з усами люстровий”. Не гірш і сама Дідона, яка “взяла кораблик бархатовий”, наділа “спідницю і корсет шовковий”, взула “червоні чобітки”, не забула запаску й навіть “з вибійки платок”. На цих прикладах показаний одяг жінок козацької старшини. Молоді дівчата до одягу додають намисто, стьожки… Еней з троянцями одягнуті в “штани і пару чобіток…”, кожухи, свитки, сорочки й каптан.
А як герої Котляревського п’ють і їдять!
В поемі названо більше ста страв і напоїв, які вживали мешканці України.
З “Енеїди” також дізнаємося про деякі звичаї та обряди. Так, ідучи в гостину, люди підносили господарям хліб і сіль. При зустрічі герої, навіть незнайомим, “віддають поклон”. Еней влаштовує обряд поминання свого батька Анхіза. Трохи сказано й про один момент весільного обряду: у Латина все було приготовлено до прийому сватів — рушники і “всяка всячина”, що “на сватання давали”.
Мандруючи разом з троянцями, ми бачимо, що вони вміють хвацько “садити третяка”, гайдука. Вони знають багато пісень:
Про Сагайдачного співали,
Либонь співали й про Січ.
Для розваги грали в міска, у памфеля, в візка,.. На святах можна почути українську музику: “грають в кобзи сліпці, бандура бринчить, грає сопілка, санжарівки”.
Не випало з поля зору Котляревського і образотворче містецтво. Царю Латину привезли:
Роботи первійших майстрів.
Царя Гороха пановання,
Партрети всіх богатирів…
Також описується інтер’єр української хати: світлиці, сіни, двір, піч.
Національний колорит посилюють імена героїв та географічні назви. Українські імена змішуються з античними; деякі з них “українізуються”: Еней — Енеєчка; Анхизович, Анхизеню; Лавінія — Лавіса, Лавісонька. Поряд з назвами місцевостей і поселень стародавніх Греції та Риму згадуються й українські.
Отже, для сучасного читача “Енеїда” може стати добрим посібником з народознавства. Автор і хотів, щоб нащадок, читаючи твір, пройнявся тим духом, яким живилися троянці.